| 01.04.2020 · 13:46

Як подати записки на поминання у нашому храмі?

Поминання у нашому храмі здійснюється згідно з поданою запискою.

Приймаються поминальні записки тільки за хрещених православних.

Види поминань:

  • Заказне поминання (його ще називають «Заказна Літургія» або подають «На проскомідію») звершується у вівтарі священнослужителями з вийманням частинки з просфори за ім’я того, кого поминають з подальшим обмиванням Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа в кінці Літургії. Приймаються записки тільки за православних віруючих, які регулярно беруть участь у церковних Таїнствах канонічної Православної Церкви.
  • Просте молитовне поминання за здоров’я та за упокій звершується у вівтарі під час богослужіння в храмі.
  • Парастас — молитовне поминання за упокій, яке звершується під час заупокійного богослужіння Парастас.

На відміну від інших поминань, поминання на молебнях і акафистах, а також панахидах звершуються тільки одноразово, згідно з поданою запискою.

У Церкві немає класифікації ступеня «сили» того чи іншого виду поминання, яке багато в чому залежить від церковного і духовного життя того, хто подає поминальну записку. Умовний розмір можливого пожертвування впливає тільки на період поминання (одноразово, 40 днів, півроку, 1 рік).

Поминальні записки можна надсилати на електронну адресу храму — [email protected] — або за номером телефону храму: (044) 332-02-60. Пожертвування приймаються на картку «Приватбанку» № 5457 0822 2192 9768.

Комментарии к записи Як подати записки на поминання у нашому храмі? отключены

Сохранен как Новости

| 11.03.2024 · 13:55

Неділя про Страшний суд. Лише одна річ відчиняє нам врата Царства Небесного

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ми все ближче й ближче, брати і сестри, наближаємося до Великого посту, і Свята Церква, як і кожного року, поступово налаштовує нас на цей духовний подвиг. Сьогодні ми слухали дуже важливу євангельську розповідь про те, як відбуватиметься Страшний Суд.

Ми живемо в метушливому світі, забуваємо про смерть та про те, що цей Суд невідворотній, тому він і зветься Страшним. Також цей Суд називається Страшним через те, що він буде кінцевим, цей Суд вже ніхто ніколи не змінить. Тоді кожній душе буде винесено рішення, де їй перебувати у вічності.

Ми знаємо з Євангелія, що перед Судом Божим відбудеться Друге Пришестя Господа нашого Іісуса Христа на землю. А перед цим «буде явлене знамення Сина Людського на небі» (Мф. 24:30). Що це буде за знамення? Очевидно, що Хрест Господній. І це знамення буде видно усім. Як блискавку видно від одного краю неба до іншого, так само всі одночасно побачать Хрест Господній на небі.

Після цього Господь зійде з неба на хмарах. Про це пророкували нам ангели у день Вознесіння Господнього. Коли Христос вознісся на хмарах на небо, апостоли дивилися вгору у розпачі. І тоді вони почули слова ангелів: «Що ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Іісус, Котрий вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1:11). Почувши це, апостоли з радістю великою повернулися до Єрусалима.

Тобто як Господь вознісся на хмарах, так само Він і прийде в другий раз на землю — на хмарах. І прийде Господь не для того, щоб врятувати світ, — ми живемо у вже врятованому світі, адже перемога Господня на Хресті вже відбулася.

Для того щоб врятувати нас, Спаситель пройшов гіркий шлях умалення Самого Себе, гонінь, мук і смерті. Всесильний Бог, Творець усього світу, стає одним з нас, при чому — одним з найменших серед людей, адже народжується в дуже бідній родині, проходить шлях виховання у теслі — свого названого батька Йосипа, смиряється перед ним і Божою Матір’ю, до 30-річного віку перебуває у безвісності, працюючи теслею. І коли Він виходить на проповідь і служіння людству, на Господа знову розпочинаються гоніння. Як після Його народження були ті, хто шукав Його смерті (тоді, ми пам’ятаємо, Йосип і Марія з Богонемовлям втекли до Єгипту), так само і у дні, коли Господь проповідував, Він постійно уклонявся — тому що тоді не настав Його час — від того, щоб Його схопили і побили камінням чи стратили іншим чином. А коли час настав, Господь мужньо зійшов на Хрест, щоб розіп’яти на Хресті наші з вами гріхи.

Ось такою дорогою ціною ми з вами врятовані.

Отже, перемога вже відбулася, і другого разу Господь прийде, щоб судити цей світ.

***

Завіса перед цим Судом відкрита, ми знаємо, як він відбуватиметься. Про це прямо говорить Святе Письмо.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , , ,

| 09.03.2024 · 23:41

М’ясопусна поминальна батьківська субота. Любов не знає перепон, або Чому ми молимося за спочилих?

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні, брати і сестри, особлива субота. Люди воцерковлені намагаються в цей день і напередодні ввечері бути на поминальних богослужіннях.

Вселенська м’ясопустна субота звершується напередодні Неділі про Страшний Суд — завтра під час Літургії буде читатися Євангеліє про Страшний Суд. Чому ми називаємо його Страшним? Тому що цей Суд буде остаточним. Господь виголосить кожній душі повеління, де їй перебувати у вічності. Боже рішення буде остаточним, безповоротним.

Для нас є дуже важливим пройнятися словами цього Євангелія. І сьогоднішнє поминання спочилих потрібне у першу чергу нам самим.

Поки ми йдемо по життю, нас постійно накривають хвилі житейського моря, ми розпорошуємо свою увагу на другорядне і забуваємо, що кожен з нас піде з цього світу і встане перед Судом Божим. А коли ми молитовно поминаємо своїх близьких, які вже перетнули поріг смерті, ми згадуємо про це. Це є дуже важливим — відриватися від звичної суєти та згадувати про те, що Господь покличе і нас.

Жодна людина, ми знаємо, не живе на землі вічно. Так, спершу ми були покликані до вічного життя у цьому світі, однак через гріх втратили це. І в цьому провина не лише наших прабатьків Адама і Єви — кожен з нас своїми гріхами впускає в себе отруту духовної смерті.

***

Що таке духовна смерть? Це відлучення людини від Бога. Воно відбувається через гріх, адже Господь святий, і ніхто грішний не може бути з Ним. Гріхом ми віддаляємо себе від Бога. Чим більше людина робить гріхів, тим далі стає від Бога.

І головний сенс життя на землі — зцілити свою душу від гріха. З кожним кроком на цьому шляху зцілення ми наближаємося до Бога.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , , , , , ,

| 27.02.2024 · 20:41

До виготовлення окопних свічок при Макаріївському храмі долучилися семінаристи

З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, з 27 лютого 2024 року Київська духовна академія і семінарія спільно з Синодальним відділом Української Православної Церкви з соціально-гуманітарних питань розпочали черговий проект допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України.

Метою проекту є забезпечення українських військовослужбовців, які боронять незалежність та безпеку України окопними свічками. Зі слів голови Синодального соціально-гуманітарного відділу УПЦ протоієрея Сергія Екшияна, проект передбачає виготовлення 1000 таких свічок з допомогою студентів Київських духовних шкіл.

Перед виготовленням свічок семінаристам був проведений короткий інструктаж.

Виготовлення свічок відбувалось під ретельним наглядом парафіян столичного храму на честь священномученика Макарія, митрополита Київського, які за ініціативою настоятеля храму протоієрея Владислава Софійчука, вже не вперше направляють посильну допомогу військовослужбовцям Збройних Сил України.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Новости

По таким тегам, как ,

| 13.01.2024 · 12:38

Макаріївська парафія передала на фронт 500 окопних свічок

Парафія столичного храму на честь священномученика Макарія, митрополита Київського, 11 січня 2024 р. передала на фронт 500 окопних свічок.

З благословення настоятеля протоієрея Владислава Софійчука, у виготовленні окопних свічок взяли участь парафіяни та вихованці недільної школи при храмі.

«Передаємо не просто тепло свічок і наших молитов — так наша парафія висловлює підтримку українським воїнам у спільній справі», — зазначив отець Владислав.

(за матеріалами t.me/blago_church_ua)

 

Комментарии (0)

Сохранен как Новости

По таким тегам, как

| 24.12.2023 · 21:00

Неділя 28-ма після П’ятидесятниці. Притча про званих на вечерю. Як не опинитися поза небесним бенкетом?

Во Ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Сьогодні, брати і сестри, під час Літургії ми з вами слухали притчу, в якій Господь у стислій формі передає сутність людської історії — від початку до кінця.

Ми багато разів чули її, це притча про званих на вечерю (Лк. 14:16–24).

Один господар вирішив влаштувати бенкет і запросив на нього багатьох. Коли все було готове, він послав слугу, щоб той покликав запрошених — тих, хто за своїм походженням був гідний взяти участь у цій вечері.

Однак гості, ніби змовившись, стали відмовлятися. Один сказав: «Я купив землю, мені треба її подивитися. Вибач, я не можу прийти». Інший відповів: «Пробач, я купив п’ять пар волів і маю їх випробувати». А інший відмовився так: «Я одружився, тому не можу прийти».

Коли слуга повернувся і розповів своєму пану, що усі відмовилися від участі у святі, той розгнівався і сказав: «Піди на роздоріжжя та поклич усіх, кого зустрінеш, — кульгавих, сліпих, калік… Усіх клич, аби наповнився мій дім».

Слуга так і зробив та знову повернувся до свого пана: «Ще є місце». — «Іди і клич усіх, кого побачиш, тому що багато званних, та мало обраних».

***

Ці жорстокі слова, якими завершується притча, мають розбудити нас з вами. Адже під гідними участі у вечері, під обраними Господь мав на увазі старозавітний богообраний народ, який відкинув Месію-Спасителя. А наші предки належать до тих, хто був покликаний у другу чергу і відгукнувся — серед кульгавих, сліпих та ін. Однак з того часу минули століття, і ми з вами зараз поводимося так само, як перші покликані з притчі.

Населення нашого міста складає не один мільйон людей, однак скільки у Києві храмів? Не так вже й багато. Жителі одного багатоповерхового будинку могли б вщерть наповнити наш храм, так що й довкола нього стояли б люди. Та ми бачимо, скільки людей зараз у храмі.

Коли ми питаємо своїх рідних та сусідів, з якими у нас близькі відносини: «Чому ти не йдеш до церкви?» — то чуємо ті ж самі відмовки, що закарбовані у євангельській притчі. Один каже: «У мене дача, мені треба доглядати на город, сад. Й іншого часу, як субота та неділя, в мене на це немає». Інший каже: «Я працюю, інколи — й по суботах та неділях. Тому я не можу ходити до церкви». Інша: «У мене чоловік, котрий не розуміє мене. І я боюся непорозумінь й скандалів, й тому не можу приходити».

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , , , ,

| 05.11.2023 · 02:04

Неділя 22-га після П’ятидесятниці. Притча про багатія та убогого Лазаря. Суд Божий і суд людський

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні під час Літургії ми з вами слухали євангельську притчу про багатія та жебрака Лазаря (Лк. 16:19–31). Вона задає нам правильний вектор, правильний духовний напрямок, як ми маємо жити і що робити.

Ми багато разів чули цю притчу, чудово знаємо її. Однак давайте знову пригадаємо цю притчу для себе, адже ми живемо в інформаційно бурхливому світі і внутрішньо розхристані, нас весь час щось відволікає. Тому нам потрібно час від часу нагадувати собі важливі для нас речі.

Ось ця притча.

Жили в одному місті багатій — його ім’я навіть не згадується, воно й не важливе — і жебрак Лазар. Багатій все своє життя проводив у нескінченних бенкетах, одна трапеза перетікала в іншу, одне свято в наступне… Жебрак Лазар лежав при його воротах. Він хотів би насититися крихтами зі столу багатія, але йому нічого не перепадало. До жебрака приходили пси та лизали його рани, чим полегшували чоловіку страждання.

Настав час, і смерть урівняла їх.

Коли помер багатій, звісно, були урочисті похорони з пишними промовами типу: «Помер батько міста…» і так далі — як звичайно говорять на таких заходах. Після похорон про багатія забули.

Забули люди і про Лазаря. Однак ця притча відкриває нам завісу перед Судом Божим.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Новости, Проповеди

По таким тегам, как , , , , , ,

| 30.10.2023 · 11:49

Три слова про Миколу Яковича

22 жовтня 2023 року після нетривалої хвороби спочив багаторічний вівтарник Свято-Макаріївської церкви на Юрковиці Микола Якович Карпов (нар. 30 листопада 1943 року).

Зразок християнського терпіння, смирення та любові

(слово протоієрея Анатолія Затовського в день смерті Миколи Яковича)

Багато, особливо молодь, невдоволено кажуть: «У Церкві все про смерть, про смерть говорять…». А певно, хочеться, як мала дитина, заплющити очі і сказати: «Війни немає, всього, що навколо погане, немає». Але це все, на жаль, є. І ми, брати і сестри, не знаємо, коли настане смерть кожного з нас.

Позавчора я говорив по телефону з нашим паламарем із багаторічним стажем Миколою Яковичем, а сьогодні з сумом повідомили, що він спочив.

Він був для нас взірцем християнського терпіння, християнського смирення, християнської любові. Напевно, мало хто чув від нього якесь слово докору. Він мовчав і робив свою справу. Він раніше за всіх приходив до храму і останнім йшов.

Людина-епоха

(слово настоятеля храму протоієрея Владислава Софійчука після відспівування)

Сьогодні ми проводжаємо в останній земний шлях нашого дорогого Миколу Яковича, який є цілою епохою (не побоюся цього слова) в житті не тільки нашого храму, а й київського православ’я. Саме таким є київське православ’я: тихе, непримітне — а у цих якостях суть православної віри. Адже Господь сказав: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:29). Цю заповідь непримітно, буденно виконував наш дорогий Микола Якович.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как История прихода в лицах

По таким тегам, как ,

| 29.10.2023 · 21:55

Неділя 21-ша після П’ятидесятниці. Притча про Сіяча. Як ми чуємо слово Боже?

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні, брати і сестри, під час Літургії ми з вами чули проповідь Господню, а саме — одну з найвідоміших притч Спасителя.

Притча про Сіяча (Лк. 8:5–15), напевно, найбільш зрозуміла з усіх євангельських притч, адже Христос, розповідаючи про небесні істини, використав образи зі звичайного життя. Тим більше, Господь на прохання апостолів Сам розтлумачив цю притчу, і це роз’яснення також є у Євангелії.

«Вийшов сіяч сіяти зерно своє, — виголошуючи ці слова, Господь, можливо, показав на сіяча, який саме працював неподалік. — Одне насіння впало при дорозі і було потоптане, і налетіли птахи і поклювали його. Інше впало на каміння і, зійшовши, засохло, бо не мало вологи. Інше впало в терня, воно зійшло і мало корені, однак виросло терня і заглушило його. Інше ж насіння впало на добру землю і дало стократний плід».

Завершив Спаситель цю притчу словами: «Хто має вуха слухати, хай слухає!»

***

Христос, тлумачачи цю притчу, каже, що насіння — це слово Боже.

Слово Боже — гострий меч, що проходить до самих глибин душі. Ніщо так не здатне змінити людину, як слово Бога до неї.

Де ми знаходимо слово Бога? У Святому Письмі. Тому Церква благословляє читати Святе Письмо щодня (бажано вранці), адже наша душа так само, як і тіло, потребує їжі. І вона споживає їжу щодня, незалежно від того, розуміємо ми це чи ні. Питання в тому, яка це їжа: доброякісна чи шкідлива? Вона доповнює наші духовні сили чи отруює їх?

Найбільше ми годуємо свою душу новинами. Та вони отруюють нашу душу, тому що більшість новин мають негативний характер. Люди уважніші до зла, ніж до добра, тому ЗМІ переважно дають саме негативну (а часто й неправдиву) інформацію.

Цією недоброякісною їжею ми зазвичай насичуємо свої душі зранку. А Свята Церква каже, щоб ми вранці, помилившись, почитали Святе Євангеліє, Апостольські послання та Діяння. І наситивши цією їжею свій розум і душу, далі проводили свій день. 

*** 

Тож насіння у притчі — це слово Боже. Ґрунт, на який воно падає, — це наше серце.

Наше серце буває як дорога. Насіння, впавши на дорогу, затоптується людьми чи задавлюється транспортом, або ж його скльовують птахи.

Яке серце подібне до дороги? Це серце людини, котра не має уваги до самої себе.

Як каже Святе Письмо, Господь чується не у буревії, не в землетрусі, не у вогні, а у віянні тихого вітру (3 Цар. 19:11–13). Це значить, що аби почути слово Бога, необхідна внутрішня тиша.

Однак сучасна людина зазвичай «живе у навушниках»: ми весь час слухаємо якесь мирське аудіо, наприклад світську музику, нас оточує бурхливий інформаційний світ, і більшості з нас, на жаль, вже не властива тиша.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , , , , ,

| 08.10.2023 · 21:41

Неділя 18-та після П’ятидесятниці. Євангеліє про дивовижну ловитву риби. Яким буває страх Божий?

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам, брати і сестри, про те, наскільки є важливим для кожного страх Божий.

Ми сьогодні чули про те, як Господь наш Іісус Христос ще на початку Свого земного служіння одного разу проповідував біля озера. До Нього приступило дуже багато людей. Аби всі бачили Його та ніхто Його не тіснив, Спаситель сів у човен, що знаходився поруч (це був човен Симона, майбутнього апостола Петра), і попросив Симона трохи відплисти подалі.

Після проповіді Господь сказав Симону Петру: «Закинь сіті у воду». Той здивувався: «Наставник! Ми усю ніч трудилися, але нічого не впіймали, — та продовжив: — Однак по слову Твоєму зроблю, що Ти кажеш» (див. Лк. 5:4–5).

Як досвідчений рибалка, він розумів, що якщо риба не ловилася вночі, то тим паче вона не буде ловитися ні вранці, ні вдень. Однак Симон закинув сіть, та потім не міг сам її витягти — так багато у ній було риби! Він попросив допомоги у своїх друзів, що були в іншому човні неподалік, — це були майбутні апостоли Яков та Іоанн. Усі разом вони наповнили рибою обидва човни.

Симон Петро був дуже вражений дивом, що сталося, він впав до ніг Іісуса й сказав: «Господи! Я грішна людина, відійди від мене!» Це був священний страх людини, яка зіткнулася з надзвичайною Божественною дією.

Зазвичай ми називаємо цей стан страхом Божим — коли людина вперше стикається з явним проявом дії Божої в її житті та її огортає священний трепет. Таке бувало в житті майже у кожного.

*** 

Святе Письмо каже, що «початок мудрості — страх Господній» (див. Притч. 1:7). Цей страх створює дистанцію між людиною і Богом, без якої неможливі наші стосунки з Ним, адже не є допустимим панібратське ставлення до Господа, яке ми інколи зустрічаємо у протестантів, та й у деяких православних вірних, які дозволяють собі розповідати анекдоти про Бога…

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , , , ,

| 07.10.2023 · 21:35

Повчальні уроки житія святого Владислава Сербського

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні, брати і сестри, ми святкуємо пам’ять святого благовірного князя Владислава Сербського.

У кожної людини свій земний шлях, у кожної свій життєвий хрест. І якщо людина несе свій хрест тут, на землі, гідно, то вона сподобляється ввійти з ним у Царство Небесне і там радіти й прославляти Господа. Якщо ж людина відкидає свій хрест, несе його негідно, то не досягає Царства Небесного.

Нам здається, що у когось хрест сяючий, легкий, а у мене він важкий, не такий, як мені би хотілося. І читаючи житія таких святих, як князь Володимир, князь Владислав, імператор Костянтин та ін., нам здається, що їм було легше, ніж нам, адже вони мали владу і високе соціальне положення. І багато людей в наш час думають, що влада й високий статус з відповідним ставленням суспільства дають можливість і тут, на землі, гарно жити, і легко спастися, і тому шукають їх.

Однак насправді Господь дає кожній людині хрест по її силі й кожен хрест, який Бог дає людині, непростий, й потрібні чималі зусилля, щоб нести його гідно.

Якщо ми уважно прочитаємо житіє святого Владислава, то пересвідчимося у цьому.

***

Благовірний князь Владислав народився у сім’ї святих. Рідний дядько Владислава — святитель Сава Сербський — звісно, багато вклав у свого вінценосного племінника. Дід Владислава Стефан був родоначальником родової династії князів Нейманичів, з якої вийшло багато святих князів, шанованих у сербському народі.

Як бачимо, якщо людина росте у благодатному оточенні, то це є для неї міцним духовним фундаментом і така людина справді може принести багатий плід Господу.

Це має підштовхнути нас до думки, що ми самі створюємо оточення для своєї сім’ї, у наших силах створити його благодатним, адже Господь дав нам свободу і можливості, Він дає Свою благодать.

І нам потрібно задуматися: якщо наші діти не знаходяться у цьому благодатному оточенні, в цьому є наша провина.

Це перше, чому повчаємося з житія святого Владислава.

***

Читаючи житіє далі, ми дізнаємося, що він був молодшим сином у родині. Його старший брат прийняв королівський престол, почав керувати країною, але підпав під вплив своєї неблагочестивої жінки, й оточення князя усунуло його від влади. Тоді їхній дядько, святитель Сава Сербський, благословляє Владислава понести хрест керування країною — зайняти престол королівства.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , ,