| 01.04.2020 · 13:46

Як подати записки на поминання у нашому храмі?

Поминання у нашому храмі здійснюється згідно з поданою запискою.

Приймаються поминальні записки тільки за хрещених православних.

Види поминань:

  • Заказне поминання (його ще називають «Заказна Літургія» або подають «На проскомідію») звершується у вівтарі священнослужителями з вийманням частинки з просфори за ім’я того, кого поминають з подальшим обмиванням Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа в кінці Літургії. Приймаються записки тільки за православних віруючих, які регулярно беруть участь у церковних Таїнствах канонічної Православної Церкви.
  • Просте молитовне поминання за здоров’я та за упокій звершується у вівтарі під час богослужіння в храмі.
  • Парастас — молитовне поминання за упокій, яке звершується під час заупокійного богослужіння Парастас.

На відміну від інших поминань, поминання на молебнях і акафистах, а також панахидах звершуються тільки одноразово, згідно з поданою запискою.

У Церкві немає класифікації ступеня «сили» того чи іншого виду поминання, яке багато в чому залежить від церковного і духовного життя того, хто подає поминальну записку. Умовний розмір можливого пожертвування впливає тільки на період поминання (одноразово, 40 днів, півроку, 1 рік).

Поминальні записки можна надсилати на електронну адресу храму — [email protected] — або за номером телефону храму: (044) 332-02-60. Пожертвування приймаються на картку «Приватбанку» № 5457 0822 2192 9768.

Комментарии к записи Як подати записки на поминання у нашому храмі? отключены

Сохранен как Новости

| 07.07.2024 · 22:13

40 днів з дня смерті Лариси Іванівни Кореняк (†29.05.2024)

Слово настоятеля Макаріївського храму протоієрея Владислава Софійчук перед відспівуванням:

— Ми сьогодні проводжаємо в останній земний шлях багаторічного регента нашого храму Ларису Іванівну.

Регент і хористи храму — непересічні люди у нашій духовній сім’ї, тому що, перебуваючи в храмі, ми чуємо голос священника, голос диякона і чуємо голоси наших співаків. І багато залежить від регента — як він налаштовує співаків, як він готує спів і — найголовніше — як він сам сприймає віру. Адже серця тих, хто молиться, відгукується у словах, які співають чи виголошують у храмі. Дуже важливо, аби ці слова звучали в молитві. І Лариса Іванівна, ми знаємо, була людиною надзвичайно віруючою.

Для нас Лариса Іванівна — це ціла епоха, тому що багато-багато років вона очолювала головний хор нашого храму.

Рідні та парафіяни знають її життєвий шлях. У професійному колі вокалістів Лариса Іванівна відома людина у Києві та в Україні. У колі церковних співаків вона ще більш шанована людина, тому що таких фахових співаків у радянський час в Церкві було не так багато. Далеко не всі вокалісти, які отримали відповідну вищу освіту, мали мужність відкрито сповідувати свою віру — співати і бути регентами у церковних хорах. Це вже пізніше, після святкування 1000-річчя Хрещення Русі в 1988 році, люди масово пішли до храмів і ситуація змінилася.

Лариса ж Іванівна отримала у своїй родині таке духовне виховання, що усе своє життя твердо стояла на принципах віри.

Вона була надзвичайно доброю та сильною, мужньою людиною. 21 рік Лариса Іванівна боролася з важкою хворобою, і, дякувати Богу, прожила довге життя. Господь, бачачи її віру, давав сили та мужність боротися з хворобою, так що для не знаючих хвороба Лариси Іванівни лишалася непоміченою.

Лариса Іванівна назавжди залишиться для нас прикладом християнської мужності. «Багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14:22), — говорить нам Святе Письмо. Кожна людина має свої випробування. Якщо вона тверда і має перед собою мету — спасіння душі, — то у скорботах, як золото у вогні, загартовується, очищується від усього непотрібного та стає справжнім християнином. Такою християнкою є для нас Лариса Іванівна.

Хоч ми й знали про її хворобу, але здавалося, що Лариса Іванівна буде завжди з нами. Ми причащали її вдома, ми зідзвонювалися з нею у свята. Ми пам’ятали, що вона є і що ми завжди можемо почути її голос.

Зараз ми прощаємося з нею до Страшного Суду. Оскільки ми тут, на землі, більше не побачимо Ларису Іванівну, наші серця сповнює скорбота. Однак ми знаємо, що у Бога немає живих та мертвих, у Нього всі живі. Так само і для віруючої людини немає живих і мертвих людей, адже віра і любов перемагають смерть і об’єднують всіх — і тих, хто ще на землі, і тих, хто вже відійшов у вічність.

Лариса Іванівна завершила свій шлях гідно, достойно. Багато людей любить її, адже саму Ларису Іванівну ми знаємо як адаманта любові та віри, і своєю вірою вона ділилася з багатьма, особливо — з тими людьми, що належали до її професійного оточення. І багато професійних співаків, завдяки її любові та вірі, співали у нашому храмі.

Слово протоієрея Анатолія Затовського після відспівування:

— Лариса Іванівна — це епоха в історії нашої парафії. До того, як я запросив її регентувати у нашому храмі, вона співала у Володимирському соборі. Коли у 1989 році я запросив її до нас, Лариса Іванівна прийняла це з християнським смиренням. Вона сказала: «Мене вже двічі запрошували, ваше запрошення вже третє. Я вже відмовлятися не буду».

І ось 35 років вона тут служила, радувала нас своїм співом, зібрала тут кращі співоцькі сили Києва. І ці 35 років були духовним відродженням нашого храму. Лариса Іванівна була для нас взірцем і терпіння, і смирення, і християнської активної позиції, вона була щирою патріоткою, українкою. Для всіх, а особливо для свого кола, вона була взірцем християнки, справжньої християнки.

Сьогодні ми із сумом прощаємось з Ларисою Іванівною, але я пригадую, як кілька тижнів тому ми з нею бесідували — вона згадувала своє життя, про те, як сповідалася й причащалася, і вона з радістю говорила про те, що її вже чекає закінчення цього, земного, життя.

І ось ми сьогодні молилися, щоб Господь прийняв душу новопреставленої Лариси та поселив її «в месте светлем, месте злачнем, месте покойнем». Амінь.

Комментарии (0)

Сохранен как История прихода в лицах, Новости

| 02.07.2024 · 11:49

Проповідь у Неділю Всіх святих. Чи кожен може догодити Богові?

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Минулої неділі ми святкували пришестя Святого Духа, а сьогодні святкуємо пам’ять усіх святих — і тих святих, кого ми знаємо, кому ми молимось, просячи їхніх молитов і допомоги, а також тих святих, яких не тільки ми не знаємо, а й взагалі не пам’ятає наш світ, але яких прославив Бог. Адже Бог бачить життя і душу кожної людини, й духовний труд людини не пропаде ніколи.

Більше того: чим менше знають люди про духовні подвиги людини, тим ці подвиги цінніші в очах Божих, бо в такому випадку очевидно, що подвижник трудиться не для того, щоб його шанували й прославляли люди. Коли людина приховує свої духовні подвиги від інших, це значить, що вона трудиться для Бога, для того, щоб догодити своєму Творцеві та перемогти в собі корінь зла — гордість житейську, та різні види похоті.

Рід святих надзвичайно різноманітний, це — святителі, преподобні, мученики, сповідники, юродиві… А якщо пройти печерами нашої Лаври, то можемо згадати святих просфорників, вратарів, економів, воїнів, будівельників, канонархів і багатьох інших. Так, Києво-Печерські святі відносяться до преподобних, але досягли вони святості й сподобилися нетлінності, виконуючи різноманітні монастирські послухи.

Так само і в миру. Немає місця, де людина не могла б нести духовний подвиг святості, якщо вона має духовну ревність і бажає послужити людям й догодити Богові.

***

Згадаємо житіє одного з найбільших подвижників свого часу — а може й найбільшого подвижника — преподобного Макарія Великого, який жив у IV столітті, в золотий вік чернецтва, у духовному квітнику єгипетського монашества. Преподобні єгипетської пустелі ніби змагалися один з одним в силі духовних подвигів: посники, які майже нічого не вкушали з їжі, крім двох-трьох фініків на добу, та багато фізично працювали, насправді підтримували свої сили молитвою і благодаттю Святого Духа; інші преподобні подвизались в тому, що спали по дві години на добу, сидячи або лежачи на твердій підстилці, а інший час віддавали труду і молитві; інші подвижники ховалися від людей або йшли у затвор, щоб весь час присвячувати молитві та духовній боротьбі.

Так ось, преподобний Макарій Великий пройшов через ці та багато інших подвигів і на усамітненій молитві просив Бога, щоби Господь показав йому подвижника, який вище за нього в духовних трудах, щоб Макарій зміг повчитися у нього. Господь відкрив Макарію, що в Олександрії, в столиці Єгипту, а не в пустелі живуть дві заміжні жінки, які вищі за нього в духовних подвигах. Старець Макарій покидає пустелю задля того, щоб повчитися у цих двох жінок. Ті побачили преподобного Макарія і трепетно заперечували йому. Вони розповіли, що не бачать за собою особливих духовних подвигів. Від жінок Макарій дізнався, що вони одружилися зі своїми чоловіками, які є рідними братами, і за весь час після одруження не сварилися ні з ними, ні одна з одною. Вони трудяться, намагаються удосконалюватися у вірі та любові.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , ,

| 24.06.2024 · 20:33

Проповідь у День Святого Духа. Єдине призначення для всіх

Зі святом, з Днем Святого Духа, дорогі брати і сестри! Сьогодні ми молитовно вшановуємо Третю Іпостась Пресвятої Трійці — Господа нашого Духа Святого. Ми називаємо Його Третьою Іпостассю, однак Іпостасі Пресвятої Трійці рівночесні між Собою.

Напередодні Своїх страждань, воскресіння та вознесіння Господь казав апостолам: «Краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель, Дух Святий, не прийде до вас» (див. Ін. 16:7). Тобто пришестя у світ Святого Духа — це необхідна умова нашого з вами спасіння.

Бог Отець по Своїй любові до нас у однодумності із Сином Своїм і Духом Святим захотів спасти світ. Він послав Свого Сина Єдинородного для того, щоб Син через Свої страждання очистив нас від гріхів, і потім послав Духа Святого, аби ми могли стати причасниками цієї великої справи, яку звершив Господь на землі, — справу спасіння нас з вами.

Адже усе те, що Господь звершив для нас, — очищення нас від гріхів, прощення нам гріхів… — усвоюється нами тільки благодаттю Святого Духа. Ми живемо в той час, коли у світі діє Святий Дух.

***

Ми всі роз’єднані на землі, і в цьому наша біда. Кожен робить все для самого себе, адже «своя сорочка ближче до тіла»… Здається, ніби нам це властиво. Однак Господь наш Іісус Христос, ставши одним з нас, показав приклад того, якою насправді має бути людина на землі.

Звичайно, Він явив ідеал, досягти якого неможливо. Однак не маючи ідеалу, ми загубимося у цьому житті. Тож нам потрібно, дивлячись на цей ідеал, намагатися у свою міру, нам доступну, прямувати до нього.

Пам’ятаєте коло авви Дорофея? — Чим ми ближче до Бога, тим ми ближче один до одного, а чим ми далі від Бога, тим ми далі один від одного. У зворотному напрямку цей закон теж діє: чим ближче ми один до одного, тобто чим менше думаємо про себе і більше про інших, тим ближче ми до Бога.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , , , , ,

| 23.06.2024 · 20:29

Проповідь у День Святої Трійці (свято П’ятидесятниці). Що дає справжню і невичерпну радість?

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Зі святом, брати і сестри!

Сьогоднішнє свято пов’язане зі старозавітнім святом П’ятидесятниці. Старозавітня П’ятидесятниця відзначалася на 50-й день після старозавітньої Пасхи. У цей день усі, хто сповідував іудейську релігію, мали бути в Єрусалимському храмі. Тому в Єрусалим на це свято, аби принести жертви і вклонитися Богу, стікались люди з усієї Іудеї, з Месопотамії, з інших регіонів.

Апостоли, виконуючи заповіт свого Небесного Вчителя, перебували в Єрусалимі, молилися і чекали пришестя обіцяного Господом Утішителя. Вони зібралися у світлиці (кімнаті). Разом з апостолами була і Пресвята Богородиця.

Раптом здійнявся великий шум, ніби як від сильного вітру, і над головою кожного з них з’явився вогненний язик — це були видимі знаки зішестя на апостолів та Божу Матір Святого Духа. Апостоли отримали неабияку силу: вони відкрили в собі дар інших мов. Вийшовши на вулицю, учні почали проповідувати усім тим людям, які дісталися Єрусалима з різних країн, їхніми мовами Христа розіп’ятого, Який прийшов, щоб спасти цей світ.

Апостоли говорили саме іноземними мовами, які ніколи не вивчали, і ними проповідували Христа. Це не було безладне, позбавлене сенсу бормотання, яке можна почути сьогодні від харизматів, котрі й самі не можуть зрозуміти, що говорять. Звичайно, це диво справило величезне враження на людей, адже вони бачили іноземців, які говорили до кожного з них його рідною мовою. Того дня багато-багато людей навернулися до Христової віри.

Коли народилася Церква?

Це свято ми називаємо днем народження Церкви. Не у Різдво Христове народжується Церква, не у день Його страждань на Голгофі, а саме у день П’ятидесятниці. Чому так?

Згадаємо молитву Господа, яку Він звершив перед стражданнями, — так звану Первосвященницьку молитву. У ній Спаситель молився за Своїх учнів, про те, щоб Бог Отець зберіг їх. Молився Христос у ній і за тих, хто повірить слову апостолів, — тобто і за нас. Про що саме Він молився? Господь сказав: «Да будуть вони єдині з Нами, як Я єдиний з Тобою» (див. Ін. 17:20–21).

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , , ,

| 15.05.2024 · 13:40

Макаріївська парафія відзначила престольне свято (+ФОТО; ВІДЕО)

14 травня 2024 року, у день памʼяті священномученика Макарія, митрополита Київського, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звершив Божественну літургію з нагоди престольного свята Макаріївського храму у Києві.

Предстоятелю співслужили архієпископ Роменський і Буринський Тихон, архієпископ Переяслав-Хмельницький Діонісій, єпископ Ірпінський Лавр, єпископ Бородянський Марк, духовенство храму та гості у священному сані.

Після читання святого Євангелія Блаженніший владика звернувся до пастви зі словом проповіді:

На сугубій єктенії піднесли до Господа особливі прохання про мир на українській землі і позбавлення від ворога; щоб Господь зглянувся на наш народ і зберіг тих, хто у відчаї і втратив домівки; про благословіння Боже людям доброї волі, які допомагають нужденним. У молитві після єктенії Предстоятель попросив у Бога милості українському народу, щоб Господь умудрив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих та дав прихисток тим, хто позбавлений дому.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Новости

По таким тегам, как , ,

| 11.03.2024 · 13:55

Неділя про Страшний суд. Лише одна річ відчиняє нам врата Царства Небесного

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ми все ближче й ближче, брати і сестри, наближаємося до Великого посту, і Свята Церква, як і кожного року, поступово налаштовує нас на цей духовний подвиг. Сьогодні ми слухали дуже важливу євангельську розповідь про те, як відбуватиметься Страшний Суд.

Ми живемо в метушливому світі, забуваємо про смерть та про те, що цей Суд невідворотній, тому він і зветься Страшним. Також цей Суд називається Страшним через те, що він буде кінцевим, цей Суд вже ніхто ніколи не змінить. Тоді кожній душе буде винесено рішення, де їй перебувати у вічності.

Ми знаємо з Євангелія, що перед Судом Божим відбудеться Друге Пришестя Господа нашого Іісуса Христа на землю. А перед цим «буде явлене знамення Сина Людського на небі» (Мф. 24:30). Що це буде за знамення? Очевидно, що Хрест Господній. І це знамення буде видно усім. Як блискавку видно від одного краю неба до іншого, так само всі одночасно побачать Хрест Господній на небі.

Після цього Господь зійде з неба на хмарах. Про це пророкували нам ангели у день Вознесіння Господнього. Коли Христос вознісся на хмарах на небо, апостоли дивилися вгору у розпачі. І тоді вони почули слова ангелів: «Що ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Іісус, Котрий вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1:11). Почувши це, апостоли з радістю великою повернулися до Єрусалима.

Тобто як Господь вознісся на хмарах, так само Він і прийде в другий раз на землю — на хмарах. І прийде Господь не для того, щоб врятувати світ, — ми живемо у вже врятованому світі, адже перемога Господня на Хресті вже відбулася.

Для того щоб врятувати нас, Спаситель пройшов гіркий шлях умалення Самого Себе, гонінь, мук і смерті. Всесильний Бог, Творець усього світу, стає одним з нас, при чому — одним з найменших серед людей, адже народжується в дуже бідній родині, проходить шлях виховання у теслі — свого названого батька Йосипа, смиряється перед ним і Божою Матір’ю, до 30-річного віку перебуває у безвісності, працюючи теслею. І коли Він виходить на проповідь і служіння людству, на Господа знову розпочинаються гоніння. Як після Його народження були ті, хто шукав Його смерті (тоді, ми пам’ятаємо, Йосип і Марія з Богонемовлям втекли до Єгипту), так само і у дні, коли Господь проповідував, Він постійно уклонявся — тому що тоді не настав Його час — від того, щоб Його схопили і побили камінням чи стратили іншим чином. А коли час настав, Господь мужньо зійшов на Хрест, щоб розіп’яти на Хресті наші з вами гріхи.

Ось такою дорогою ціною ми з вами врятовані.

Отже, перемога вже відбулася, і другого разу Господь прийде, щоб судити цей світ.

***

Завіса перед цим Судом відкрита, ми знаємо, як він відбуватиметься. Про це прямо говорить Святе Письмо.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , , ,

| 09.03.2024 · 23:41

М’ясопусна поминальна батьківська субота. Любов не знає перепон, або Чому ми молимося за спочилих?

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні, брати і сестри, особлива субота. Люди воцерковлені намагаються в цей день і напередодні ввечері бути на поминальних богослужіннях.

Вселенська м’ясопустна субота звершується напередодні Неділі про Страшний Суд — завтра під час Літургії буде читатися Євангеліє про Страшний Суд. Чому ми називаємо його Страшним? Тому що цей Суд буде остаточним. Господь виголосить кожній душі повеління, де їй перебувати у вічності. Боже рішення буде остаточним, безповоротним.

Для нас є дуже важливим пройнятися словами цього Євангелія. І сьогоднішнє поминання спочилих потрібне у першу чергу нам самим.

Поки ми йдемо по життю, нас постійно накривають хвилі житейського моря, ми розпорошуємо свою увагу на другорядне і забуваємо, що кожен з нас піде з цього світу і встане перед Судом Божим. А коли ми молитовно поминаємо своїх близьких, які вже перетнули поріг смерті, ми згадуємо про це. Це є дуже важливим — відриватися від звичної суєти та згадувати про те, що Господь покличе і нас.

Жодна людина, ми знаємо, не живе на землі вічно. Так, спершу ми були покликані до вічного життя у цьому світі, однак через гріх втратили це. І в цьому провина не лише наших прабатьків Адама і Єви — кожен з нас своїми гріхами впускає в себе отруту духовної смерті.

***

Що таке духовна смерть? Це відлучення людини від Бога. Воно відбувається через гріх, адже Господь святий, і ніхто грішний не може бути з Ним. Гріхом ми віддаляємо себе від Бога. Чим більше людина робить гріхів, тим далі стає від Бога.

І головний сенс життя на землі — зцілити свою душу від гріха. З кожним кроком на цьому шляху зцілення ми наближаємося до Бога.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , , , , , , ,

| 27.02.2024 · 20:41

До виготовлення окопних свічок при Макаріївському храмі долучилися семінаристи

З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, з 27 лютого 2024 року Київська духовна академія і семінарія спільно з Синодальним відділом Української Православної Церкви з соціально-гуманітарних питань розпочали черговий проект допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України.

Метою проекту є забезпечення українських військовослужбовців, які боронять незалежність та безпеку України окопними свічками. Зі слів голови Синодального соціально-гуманітарного відділу УПЦ протоієрея Сергія Екшияна, проект передбачає виготовлення 1000 таких свічок з допомогою студентів Київських духовних шкіл.

Перед виготовленням свічок семінаристам був проведений короткий інструктаж.

Виготовлення свічок відбувалось під ретельним наглядом парафіян столичного храму на честь священномученика Макарія, митрополита Київського, які за ініціативою настоятеля храму протоієрея Владислава Софійчука, вже не вперше направляють посильну допомогу військовослужбовцям Збройних Сил України.

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Новости

По таким тегам, как ,

| 13.01.2024 · 12:38

Макаріївська парафія передала на фронт 500 окопних свічок

Парафія столичного храму на честь священномученика Макарія, митрополита Київського, 11 січня 2024 р. передала на фронт 500 окопних свічок.

З благословення настоятеля протоієрея Владислава Софійчука, у виготовленні окопних свічок взяли участь парафіяни та вихованці недільної школи при храмі.

«Передаємо не просто тепло свічок і наших молитов — так наша парафія висловлює підтримку українським воїнам у спільній справі», — зазначив отець Владислав.

(за матеріалами t.me/blago_church_ua)

 

Комментарии (0)

Сохранен как Новости

По таким тегам, как

| 24.12.2023 · 21:00

Неділя 28-ма після П’ятидесятниці. Притча про званих на вечерю. Як не опинитися поза небесним бенкетом?

Во Ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Сьогодні, брати і сестри, під час Літургії ми з вами слухали притчу, в якій Господь у стислій формі передає сутність людської історії — від початку до кінця.

Ми багато разів чули її, це притча про званих на вечерю (Лк. 14:16–24).

Один господар вирішив влаштувати бенкет і запросив на нього багатьох. Коли все було готове, він послав слугу, щоб той покликав запрошених — тих, хто за своїм походженням був гідний взяти участь у цій вечері.

Однак гості, ніби змовившись, стали відмовлятися. Один сказав: «Я купив землю, мені треба її подивитися. Вибач, я не можу прийти». Інший відповів: «Пробач, я купив п’ять пар волів і маю їх випробувати». А інший відмовився так: «Я одружився, тому не можу прийти».

Коли слуга повернувся і розповів своєму пану, що усі відмовилися від участі у святі, той розгнівався і сказав: «Піди на роздоріжжя та поклич усіх, кого зустрінеш, — кульгавих, сліпих, калік… Усіх клич, аби наповнився мій дім».

Слуга так і зробив та знову повернувся до свого пана: «Ще є місце». — «Іди і клич усіх, кого побачиш, тому що багато званних, та мало обраних».

***

Ці жорстокі слова, якими завершується притча, мають розбудити нас з вами. Адже під гідними участі у вечері, під обраними Господь мав на увазі старозавітний богообраний народ, який відкинув Месію-Спасителя. А наші предки належать до тих, хто був покликаний у другу чергу і відгукнувся — серед кульгавих, сліпих та ін. Однак з того часу минули століття, і ми з вами зараз поводимося так само, як перші покликані з притчі.

Населення нашого міста складає не один мільйон людей, однак скільки у Києві храмів? Не так вже й багато. Жителі одного багатоповерхового будинку могли б вщерть наповнити наш храм, так що й довкола нього стояли б люди. Та ми бачимо, скільки людей зараз у храмі.

Коли ми питаємо своїх рідних та сусідів, з якими у нас близькі відносини: «Чому ти не йдеш до церкви?» — то чуємо ті ж самі відмовки, що закарбовані у євангельській притчі. Один каже: «У мене дача, мені треба доглядати на город, сад. Й іншого часу, як субота та неділя, в мене на це немає». Інший каже: «Я працюю, інколи — й по суботах та неділях. Тому я не можу ходити до церкви». Інша: «У мене чоловік, котрий не розуміє мене. І я боюся непорозумінь й скандалів, й тому не можу приходити».

Продолжить чтение →

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

По таким тегам, как , , , , ,