Як подати записки на поминання у нашому храмі?

Поминання у нашому храмі здійснюється згідно з поданою запискою.

Приймаються поминальні записки тільки за хрещених православних.

Види поминань:

  • Заказне поминання (його ще називають «Заказна Літургія» або подають «На проскомідію») звершується у вівтарі священнослужителями з вийманням частинки з просфори за ім’я того, кого поминають з подальшим обмиванням Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа в кінці Літургії. Приймаються записки тільки за православних віруючих, які регулярно беруть участь у церковних Таїнствах канонічної Православної Церкви.
  • Просте молитовне поминання за здоров’я та за упокій звершується у вівтарі під час богослужіння в храмі.
  • Парастас — молитовне поминання за упокій, яке звершується під час заупокійного богослужіння Парастас.

На відміну від інших поминань, поминання на молебнях і акафистах, а також панахидах звершуються тільки одноразово, згідно з поданою запискою.

У Церкві немає класифікації ступеня «сили» того чи іншого виду поминання, яке багато в чому залежить від церковного і духовного життя того, хто подає поминальну записку. Умовний розмір можливого пожертвування впливає тільки на період поминання (одноразово, 40 днів, півроку, 1 рік).

Поминальні записки можна надсилати на електронну адресу храму — [email protected] — або за номером телефону храму: (044) 332-02-60. Пожертвування приймаються на картку «Приватбанку» № 5457 0822 2192 9768.

Комментарии к записи Як подати записки на поминання у нашому храмі? отключены

Сохранен как Новости

Макаріївська парафія допомогла трьом родинам вимушених переселенців

24 жовтня 2024 р. парафія Свято-Макаріївського храму у місті Києві надіслала допомогу трьом вагітним мамам з малозабезпечених багатодітних сімей. Ці родини через війну вимушено залишили свої домівки і тепер проживають у Дніпропетровській та Черкаській областях.

У посилки ввійшли засоби дитячої гігієни та дитячий одяг.

Наступного дня усі три адресата отримали допомогу. Мами висловлюють подяку небайдужим!

Комментарии (0)

Сохранен как Милосердие, Новости

Неділя 14-та після П’ятидесятниці. Притча про званих на вечерю

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні, брати і сестри, під час Літургії ми знову слухали сутнісні слова Господа про наше життя, вічні, непреходящі і важливі для нас.

Господь часто говорив до людей притчами, тому що притча дає змогу розкрити суть речей як вченим, так і простим людям.

Сьогодні ми чули притчу Господа про шлюбний бенкет, влаштований царем для свого сина (Мф. 22:1–14).

Цар звелів слугам, щоб вони пішли і покликали тих, хто за своїм достоїнством, походженням був гідний бути на бенкеті. Але звані зневажили свого царя. Одні почали чемно відмовлятися, кажучи: «У мене поле» або «У мене торгівля…». Більш наглі насміялися над слугами царя і вбили їх.

Коли про це доповіли царю, він розгнівався та послав свої війська, які знищили те місто. Після цього цар звернувся до слуг: «Оскільки бенкет вже готовий, підіть й покличте на нього усіх, кого зустрінете на вулиці, — калік, сліпих, кульгавих… Усіх, кого зустрінете». Так гінці і зробили.

Однак це ж був царський бенкет. Тому для участі в ньому треба було мати відповідний зовнішній вигляд. Людей, яких прикликали, — жебраків, калік… — відмили, зодягнули відповідно до свята, на яке вони були запрошені.

Цар ввійшов на цей бенкет та побачив одну людину, зодягнуту у робочий, повсякденний одяг. Цар подивився на цю людину і сказав: «Друже, чому ти прийшов в такому вигляді? Невже тобі не дали можливість перевдягнутися?». Той чоловік мовчав, бо не мав, що сказати. Тоді цар повелів: «Зв’яжіть його та киньте у тьму зовнішню. Там буде плач і скрегіт зубів».

Завершує Господь притчу такими словами: «Багато званних, та мало вибраних».

***

Господь розповів цю притчу старозавітнім юдеям, ніби викриваючи їхні думки, звертаючи їхній погляд на старозавітню історію. Усі вони чудово знали Святе Письмо, знали, як в минулому були гнані пророки, котрих посилав народові Ізраїля Господь. Усі знали про невірність народу, адже він час від часу відступав від Бога. І пам’ятали про своє високе достоїнство, адже цей народ був створений від Авраама як народ віри. На юдейський народ була покладена величезна місія в цьому світі — привести до Бога усі народи.

Однак те, що казав Господь, не дійшло до сердець юдеїв. Вони залишилися при своїх думках і, як ми знаємо, вбили Самого Месію-Спасителя.

Продолжить чтение

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

Макаріївська парафія відправила черговий гуманітарний вантаж у прифронтову зону

29 вересня 2024 р. парафіяни столичного храму на честь священномученика Макарія, митрополита Київського, вчергове відправили гуманітарну допомогу мирним жителям прифронтових населених пунктів.

До вантажу ввійшли засоби гігієни та одяг.

Напочатку вересня Макаріївська парафія передала до Святогірської Лаври ліки на суму близько 30 тисяч гривень.

Комментарии (0)

Сохранен как Милосердие, Новости

Проповідь на свято Хрестовоздвиження

Зі святом Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього!

Це свято особливе. Ми любимо вечірнє богослужіння з чином Воздвиження напередодні і Літургію, яка звершується у самий день свята.

Чому наше серце лине до цих богослужінь, особливо до чину Воздвиження? Тому що усе, що звершується в храмі, звершується не відірвано від історичної події, яка святкується в цей день.

Найбільшим бажанням рівноапостольної Єлени, яка поїхала в Єрусалим шукати пов’язані із земним життям Спасителя святині, було віднайти Хрест Господній. З допомогою Божою відшукавши Хрест, свята Єлена дуже радісно сприйняла цю подію. Пам’ять про це навіть закарбована у чині Вінчання. В одній з молитов, яку читає священник, є такі слова: «…да приидет на ня радость оная, юже имяше блаженная Елена, егда обрете Честный Крест» («…нехай на них [тобто на молодят] зійде радість, яку мала блаженна Єлена, коли віднайшла Чесний Хрест»).

Коли ми присутні на чині Воздвиження Хреста Господнього, ми не тільки подумки, але й усією своєю сутністю переміщуємся в той день, коли святий патріарх Макарій разом зі святою Єленою піднімали Хрест Господній на чотири сторони, щоб його могли бачити всі люди. І бачачи Хрест, народ виголошував: «Господи, помилуй».

Це дійство звершувалося вчора. І ми знову, як і щороку, відчували ту радість, яку мала свята Єлена під час віднайдення Хреста Господнього.

***

Хрест Господній — це тайна. Хто пізнав її, той пізнав тайну християнства. Адже суть християнства — це хрест. Господь каже: «Якщо хоче хто йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Лк. 9:23).

Продолжить чтение

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

Проповідь на свято Різдва Пресвятої Богородиці

Зі святом Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці!

Для кожної людини зв’язок зі своєю мамою — унікальний, глибоко особистісний, ми не виносимо його назовні і зберігаємо протягом усього свого життя. Господь наш Іісус Христос є істинним Богом, а також Він є і істинною людиною — тобто Йому притаманне усе чисте людське. Притаманні Йому і родинні зв’язки з Матір’ю.

Господь прийшов у цей світ від Духа Святого, але по Своїй людиності має Матір. Нам мало що відкрито про ці Його особистісні відносини з Матір’ю, але деякі натяки ми знаходимо у Святому Письмі.

Своє перше чудо, як ми знаємо, Господь звершив на прохання Божої Матері. Вони були на весіллі у Кані Галілейській (див. Ін. 2: 1–11), як каже передання — нареченим був один з майбутніх 12-ти учнів Спасителя, Симон Каноніт.

На той час Христос не звершив жодного дива, Він лише закликав Своїх учнів. Дізнавшись, що у господарів закінчилося вино, Божа Матір почала вмовляти Сина, аби Він щось зробив, бо за тогочасними традиціями нестача на весіллі вина вважалася великою ганьбою для родини.

Спаситель відповів: «Що Тобі і Мені, Жоно? Ще не прийшов час Мій». Однак за Її проханням Господь сказав: «Наповніть водою водоноси». Коли це було зроблено, Він благословив і сказав: «Почерпніть та несіть розпоряднику трапези». Розпорядник куштував їжу, яка поступала на стіл, і він засвідчив якість того вина. Розпорядник сказав нареченому: «Кожен подає на трапезу спочатку добре вино, а ти до кінця трапези таке гарне вино залишив».

Тож перше диво Господь звершив на прохання Божої Матері, причому ще коли, як Він Сам засвідчив, Його час не прийшов. Це такий натяк на те, наскільки Господь і Божа Матір близькі — адже інакше Богородиця не мала б такого великого дерзновіння просити Свого Сина.

***

Другий момент зі Святого Письма, про який хотілося б сказати. Він пов’язаний безпосередньо із нами. Під час Хресних страждань Спаситель усиновив Божій Матері Іоанна Богослова (див. Ін. 19:26–27), а в його особі — і все людство. Господь сказав Іоанну: «Це Мати твоя». Тобто Богородиця — і наша з вами Мати по нашому духовному зв’язку з Богом.

І в підтвердження того, наскільки велике Вона має дерзновіння перед Богом, ми маємо безліч ікон, що явлені в Церкві Христовій. Кожна ікона Божої Матері — це свідчення якоїсь надзвичайної події, дивного чуда, яке Господь звершив через Божу Матір за Її проханням.

Продолжить чтение

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

Проповідь у день Чуда Архістратига Божого Михаїла в Хонех

Зі святом вітаю вас, брати і сестри!

Ми з вами, християни, живемо в реальності, що різниться від тої, в якій живе світ. Ми живемо в іншому вимірі, адже у нашому житті є місце дивам.

Загалом кожна людська душа сподівається на чудо, особливо коли людині складно або коли насувається якась небезпека. Але православні християни весь час живуть в атмосфері чуда. Адже це чудо, коли хліб і вино через молитву перетворюються на Тіло і Кров Господні. Це чудеса, коли ми молимося — і за нашим проханням Господь змінює закони цього світу. Мабуть, у житті кожної людини, яка йде за Христом, траплялося таке.

Однак чудес гідні тільки ті, хто вірить у Христа і вірний Христу, як це було з преподобним Архипом.

Жителі Колос хотіли, змінивши русла двох гірських річок, зруйнувати церкву і вбити подвижника, який жив при ній, — Архипа. Однак по молитвам цього святого Архістратиг Божий Михаїл створив ущелину і направив води у неї.

Господь печеться про нас, як мати піклується про свою дитину. Так, є і випробування — вони потрібні, щоб ми змужніли, стали більш досконалими у своєму духовному житті, — але Господь не попускає випробувань зверх наших сил. І наша мужність і наша вірність Христу дає місце чуду в нашому житті.

Через чудо Господь може і ріки, які направляють на нас злі сили, злі люди, відвернути в інший бік. І хвилі житейського моря, яким ми мандруємо, Він може приборкати.

Нам лишається тільки бути мужніми і вірними Христу і тим заповідям, які Він нам залишив.

Вітаю усіх іменників! Нехай Архістратиг Божий Михаїл буде нашим заступником і являє чудеса заради нас. Зі святом!

Протоієрей Владислав Софійчук. 19 вересня 2024 р.

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

40 днів з дня смерті протоієрея Петра Россохи

День сщмч Макарія. 14.05.2012

8 вересня 2024 р. виповнюється 40 днів з дня смерті багаторічного клірика нашого храму протоієрея Петра Россохи. Батюшка відійшов у вічність 31 липня 2024 р.

Публікуємо слово настоятеля Макаріївської церкви протоієрея Владислава Софійчука, сказане напередодні відспівування отця Петра.

— Сьогодні, брати і сестри, ми з вами зібралися помолитися за упокій нашого улюбленого отця Петра. Сьогодні ми звершили попереднє заупокійне богослужіння, парастас. Головні богослужіння будуть завтра — заупокійна Літургія та відспівування.

Сьогодні ми зустрілися з отцем Петром вже в такому статусі — коли він вже відійшов у вічність, і з особливою глибиною відчули, що він — особлива людина для кожного нас. Разом з ним ми, священники, багато разів стояли біля престолу.

Він був парафіянином нашого храму ще задовго до того, як прийняв священний сан. Його матінка Ольга співала на крилосі. У нашому храмі в 1997 році він був рукопокладений у священника — 27 років отець Петро священник.

Ми пам’ятаємо його як людину, в якій поєдналися рідкісні якості. Зовні він здавався дуже строгим, навіть грізним, а всередині був дуже емоційним, «сльозним»: отець Петро міг розплакатися під час виголошення проповіді або почувши щось зворушливе.

Продолжить чтение

Комментарии (0)

Сохранен как История прихода в лицах, Новости

40 днів з дня смерті Лариси Іванівни Кореняк (†29.05.2024)

Слово настоятеля Макаріївського храму протоієрея Владислава Софійчук перед відспівуванням:

— Ми сьогодні проводжаємо в останній земний шлях багаторічного регента нашого храму Ларису Іванівну.

Регент і хористи храму — непересічні люди у нашій духовній сім’ї, тому що, перебуваючи в храмі, ми чуємо голос священника, голос диякона і чуємо голоси наших співаків. І багато залежить від регента — як він налаштовує співаків, як він готує спів і — найголовніше — як він сам сприймає віру. Адже серця тих, хто молиться, відгукується у словах, які співають чи виголошують у храмі. Дуже важливо, аби ці слова звучали в молитві. І Лариса Іванівна, ми знаємо, була людиною надзвичайно віруючою.

Для нас Лариса Іванівна — це ціла епоха, тому що багато-багато років вона очолювала головний хор нашого храму.

Рідні та парафіяни знають її життєвий шлях. У професійному колі вокалістів Лариса Іванівна відома людина у Києві та в Україні. У колі церковних співаків вона ще більш шанована людина, тому що таких фахових співаків у радянський час в Церкві було не так багато. Далеко не всі вокалісти, які отримали відповідну вищу освіту, мали мужність відкрито сповідувати свою віру — співати і бути регентами у церковних хорах. Це вже пізніше, після святкування 1000-річчя Хрещення Русі в 1988 році, люди масово пішли до храмів і ситуація змінилася.

Лариса ж Іванівна отримала у своїй родині таке духовне виховання, що усе своє життя твердо стояла на принципах віри.

Вона була надзвичайно доброю та сильною, мужньою людиною. 21 рік Лариса Іванівна боролася з важкою хворобою, і, дякувати Богу, прожила довге життя. Господь, бачачи її віру, давав сили та мужність боротися з хворобою, так що для не знаючих хвороба Лариси Іванівни лишалася непоміченою.

Лариса Іванівна назавжди залишиться для нас прикладом християнської мужності. «Багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14:22), — говорить нам Святе Письмо. Кожна людина має свої випробування. Якщо вона тверда і має перед собою мету — спасіння душі, — то у скорботах, як золото у вогні, загартовується, очищується від усього непотрібного та стає справжнім християнином. Такою християнкою є для нас Лариса Іванівна.

Хоч ми й знали про її хворобу, але здавалося, що Лариса Іванівна буде завжди з нами. Ми причащали її вдома, ми зідзвонювалися з нею у свята. Ми пам’ятали, що вона є і що ми завжди можемо почути її голос.

Зараз ми прощаємося з нею до Страшного Суду. Оскільки ми тут, на землі, більше не побачимо Ларису Іванівну, наші серця сповнює скорбота. Однак ми знаємо, що у Бога немає живих та мертвих, у Нього всі живі. Так само і для віруючої людини немає живих і мертвих людей, адже віра і любов перемагають смерть і об’єднують всіх — і тих, хто ще на землі, і тих, хто вже відійшов у вічність.

Лариса Іванівна завершила свій шлях гідно, достойно. Багато людей любить її, адже саму Ларису Іванівну ми знаємо як адаманта любові та віри, і своєю вірою вона ділилася з багатьма, особливо — з тими людьми, що належали до її професійного оточення. І багато професійних співаків, завдяки її любові та вірі, співали у нашому храмі.

Слово протоієрея Анатолія Затовського після відспівування:

— Лариса Іванівна — це епоха в історії нашої парафії. До того, як я запросив її регентувати у нашому храмі, вона співала у Володимирському соборі. Коли у 1989 році я запросив її до нас, Лариса Іванівна прийняла це з християнським смиренням. Вона сказала: «Мене вже двічі запрошували, ваше запрошення вже третє. Я вже відмовлятися не буду».

І ось 35 років вона тут служила, радувала нас своїм співом, зібрала тут кращі співоцькі сили Києва. І ці 35 років були духовним відродженням нашого храму. Лариса Іванівна була для нас взірцем і терпіння, і смирення, і християнської активної позиції, вона була щирою патріоткою, українкою. Для всіх, а особливо для свого кола, вона була взірцем християнки, справжньої християнки.

Сьогодні ми із сумом прощаємось з Ларисою Іванівною, але я пригадую, як кілька тижнів тому ми з нею бесідували — вона згадувала своє життя, про те, як сповідалася й причащалася, і вона з радістю говорила про те, що її вже чекає закінчення цього, земного, життя.

І ось ми сьогодні молилися, щоб Господь прийняв душу новопреставленої Лариси та поселив її «в месте светлем, месте злачнем, месте покойнем». Амінь.

Комментарии (1)

Сохранен как История прихода в лицах, Новости

Проповідь у Неділю Всіх святих. Чи кожен може догодити Богові?

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Минулої неділі ми святкували пришестя Святого Духа, а сьогодні святкуємо пам’ять усіх святих — і тих святих, кого ми знаємо, кому ми молимось, просячи їхніх молитов і допомоги, а також тих святих, яких не тільки ми не знаємо, а й взагалі не пам’ятає наш світ, але яких прославив Бог. Адже Бог бачить життя і душу кожної людини, й духовний труд людини не пропаде ніколи.

Більше того: чим менше знають люди про духовні подвиги людини, тим ці подвиги цінніші в очах Божих, бо в такому випадку очевидно, що подвижник трудиться не для того, щоб його шанували й прославляли люди. Коли людина приховує свої духовні подвиги від інших, це значить, що вона трудиться для Бога, для того, щоб догодити своєму Творцеві та перемогти в собі корінь зла — гордість житейську, та різні види похоті.

Рід святих надзвичайно різноманітний, це — святителі, преподобні, мученики, сповідники, юродиві… А якщо пройти печерами нашої Лаври, то можемо згадати святих просфорників, вратарів, економів, воїнів, будівельників, канонархів і багатьох інших. Так, Києво-Печерські святі відносяться до преподобних, але досягли вони святості й сподобилися нетлінності, виконуючи різноманітні монастирські послухи.

Так само і в миру. Немає місця, де людина не могла б нести духовний подвиг святості, якщо вона має духовну ревність і бажає послужити людям й догодити Богові.

***

Згадаємо житіє одного з найбільших подвижників свого часу — а може й найбільшого подвижника — преподобного Макарія Великого, який жив у IV столітті, в золотий вік чернецтва, у духовному квітнику єгипетського монашества. Преподобні єгипетської пустелі ніби змагалися один з одним в силі духовних подвигів: посники, які майже нічого не вкушали з їжі, крім двох-трьох фініків на добу, та багато фізично працювали, насправді підтримували свої сили молитвою і благодаттю Святого Духа; інші преподобні подвизались в тому, що спали по дві години на добу, сидячи або лежачи на твердій підстилці, а інший час віддавали труду і молитві; інші подвижники ховалися від людей або йшли у затвор, щоб весь час присвячувати молитві та духовній боротьбі.

Так ось, преподобний Макарій Великий пройшов через ці та багато інших подвигів і на усамітненій молитві просив Бога, щоби Господь показав йому подвижника, який вище за нього в духовних трудах, щоб Макарій зміг повчитися у нього. Господь відкрив Макарію, що в Олександрії, в столиці Єгипту, а не в пустелі живуть дві заміжні жінки, які вищі за нього в духовних подвигах. Старець Макарій покидає пустелю задля того, щоб повчитися у цих двох жінок. Ті побачили преподобного Макарія і трепетно заперечували йому. Вони розповіли, що не бачать за собою особливих духовних подвигів. Від жінок Макарій дізнався, що вони одружилися зі своїми чоловіками, які є рідними братами, і за весь час після одруження не сварилися ні з ними, ні одна з одною. Вони трудяться, намагаються удосконалюватися у вірі та любові.

Продолжить чтение

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

Проповідь у День Святого Духа. Єдине призначення для всіх

Зі святом, з Днем Святого Духа, дорогі брати і сестри! Сьогодні ми молитовно вшановуємо Третю Іпостась Пресвятої Трійці — Господа нашого Духа Святого. Ми називаємо Його Третьою Іпостассю, однак Іпостасі Пресвятої Трійці рівночесні між Собою.

Напередодні Своїх страждань, воскресіння та вознесіння Господь казав апостолам: «Краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель, Дух Святий, не прийде до вас» (див. Ін. 16:7). Тобто пришестя у світ Святого Духа — це необхідна умова нашого з вами спасіння.

Бог Отець по Своїй любові до нас у однодумності із Сином Своїм і Духом Святим захотів спасти світ. Він послав Свого Сина Єдинородного для того, щоб Син через Свої страждання очистив нас від гріхів, і потім послав Духа Святого, аби ми могли стати причасниками цієї великої справи, яку звершив Господь на землі, — справу спасіння нас з вами.

Адже усе те, що Господь звершив для нас, — очищення нас від гріхів, прощення нам гріхів… — усвоюється нами тільки благодаттю Святого Духа. Ми живемо в той час, коли у світі діє Святий Дух.

***

Ми всі роз’єднані на землі, і в цьому наша біда. Кожен робить все для самого себе, адже «своя сорочка ближче до тіла»… Здається, ніби нам це властиво. Однак Господь наш Іісус Христос, ставши одним з нас, показав приклад того, якою насправді має бути людина на землі.

Звичайно, Він явив ідеал, досягти якого неможливо. Однак не маючи ідеалу, ми загубимося у цьому житті. Тож нам потрібно, дивлячись на цей ідеал, намагатися у свою міру, нам доступну, прямувати до нього.

Пам’ятаєте коло авви Дорофея? — Чим ми ближче до Бога, тим ми ближче один до одного, а чим ми далі від Бога, тим ми далі один від одного. У зворотному напрямку цей закон теж діє: чим ближче ми один до одного, тобто чим менше думаємо про себе і більше про інших, тим ближче ми до Бога.

Продолжить чтение

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди