Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні брати і сестри, ми з вами святкуємо одне з найрадісніших свят Церкви Христової. Святе Євангеліє каже нам, що коли апостоли стали свідками Вознесіння Спасителя на небо, то повернулися в Єрусалим з великою радістю.
Ми можемо задати собі запитання: «А в чому полягала ця радість апостолів? Їхній улюблений Вчитель і Бог вознісся на небо, тепер вони більше ніколи не побачать Його в своєму земному житті… Чому ж апостоли з великою радістю повернулися до Єрусалима?»
Серця апостолів сповнювала радість через те, що вони побачили свого Вчителя Переможцем. Три з половиною роки учні розділяли зі своїм Вчителем справу проповіді, також терпіли гоніння з боку іудеїв, вони бачили Іісуса розіп’ятим, ніби переможеним. Але насправді Іісус переміг світ — Він воскрес і тепер урочисто вознісся на небо!
Крім того, перед цим Господь вже відкрив апостолам, що в Його особі людська природа навіки об’єдналася з Божественною. Тож під час Вознесіння Господа людська природа була вознесена на Престол Божества. І апостоли, бачачи Вознесіння Господнє, розуміли, що стають свідками слави людської природи. Такої слави, яку не можуть осягнути ангели.
***
Апостоли раділи ще й через те, що Господь, перш ніж вознестися, благословив їх та пообіцяв послати їм Утішителя (див. Лк. 24:49–51).
Більшість апостолів були простими, некнижними людьми. Однак вони мали йти та своїм словом покорити Євангелію всі народи. Учні не розуміли, як будуть це робити. А отримавши при Вознесінні благословення й обітницю, що буде посланий Утішитель, Який наставить їх на істину і правду, апостоли сповнилися радості.
В очікуванні виповнення обітниці учні Спасителя повернулися до Єрусалима. Вони щодня збиралися в Сіонській горниці, молилися, чекаючи, як юнак нареченої, обіцяного духовного багатства. І трепетна радість сповнювала їхні серця.
І ми з вами, брати і сестри, у дні від Вознесіння Господнього до свята Святої Трійці повинні з трепетом і радістю чекати на оновлення благодаттю Святого Духа, чекати оцих дивних служб на Трійцю та День Святого Духа, колінопреклонних молитов та мати в собі оцю радість, якою жили святі апостоли.
***
Для того щоб бути гідними цієї радості, нам треба стояти в істині. Інколи віра у нашому народі носить побутовий характер: ми знаємо, коли яке свято, а отже коли треба піти до церкви, ми щодня читаємо Євангеліє, але описане в Євангелії нерідко сприймаємо тільки вустами, залишаючи своє серце холодним…
Уявіть собі, як Вчитель і Господь на хмарах, в оточенні ангелів підноситься на небо. І уявіть ту радість, з якою це сприйняли апостоли і з якою вони чекали виповнення обітниці.
Якщо ми будемо живо сприймати Святе Письмо, тоді ця радість сповнить і наші серця. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. Вознесіння Господнє, 25 травня 2023 р.
