Господь кожній людині дає свої дари. Хтось чудово пише картини, хтось легко вирішує математичні задачі чи має організаційні здібності… Дарів безліч, але, мабуть, найвищий дар, який може бути у людини, — це дар чути Бога та йти за Ним.
Цей дар може мати як окрема людина, так і народ. У цьому, релігійному, сенсі наш народ надзвичайно обдарований, тому що ми здатні чути Бога, вірувати та йти шляхом Господнім.
Наш народ відносно пізно прийняв хрещення — через майже тисячу років після Різдва Христового, на той момент вже багато народів були християнськими. Однак ми, прийнявши Христа, від самого початку пішли шляхом до Бога досконало.
***
Ще апостол Андрій Первозванний передрік, що на Київських горах засяє благодать Божа і Господь воздвигне тут багато храмів. Його пророче слово втілили в життя святі рівноапостольні Ольга та Володимир. Вони засіяли на наших землях насіння віри.
Сам князь Володимир, як ми пам’ятаємо з його житія, до прийняття хрещення був надзвичайно жорстокою та розпусною людиною, далекою від християнства. Однак його так перемінило Євангеліє, що народ, бачачи переміну, дав своєму князю прізвисько Красне Сонечко. Саме як сонцем, народ милувався милістю, любов’ю до народу, чистотою князя Володимира.
Посіяне насіння християнства проросло дуже рясно. Спершу засяяли своїм подвигом святі Борис і Гліб, Києво-Печерські преподобні отці та потім багато-багато близьких нам по плоті, рідних нам святих.
***
Однак кожний дар може бути розкритий, а може бути закопаний чи навіть понівечений. Так було і в нашій історії: через те, що наш народ відступив від Бога, на початку XX ст. сталася революція і почався період гонінь. За статистикою, безбожною соціалістичною владою було розстріляно 300 тисяч священників та єпископів, ще безліч представників духовенства та віруючих мирян було відправлено за віру у заслання, звідки вони не повернулися. Це теж наші святі, імена багатьох з них ми знаємо, а імена більшості нам не відомі, але вони прославлені у Бога.
Серед відомих нам — священномученик Михаїл Єдлінський, батько багаторічного настоятеля нашого храму отця Георгія. Будучи майже 80-річним старцем, він був арештований та після місяця перебування у Лук’янівській в’язниці — розстріляний за віру. Здавалося б, чим він міг завадити радянській владі? Певно, силою свого духу.
Це і черкаський новомученик святий Іоанн Затовський, який також близький для нашого храму, адже він — двоюрідний дід нашого отця Анатолія.
Це і багато-багато інших мучеників та сповідників, чиї нащадки зараз живуть поряд з нами. Спілкуючись з людьми, я часом чую від них: «У мене дід (чи двоюрідний дід, чи прадід) був священником (чи віруючим) та постраждав за віру Христову».
Безліч близьких нам по плоті і крові людей у 1918 р., 1937–1938 рр. звершили викупний подвиг.
***
І сьогодні ми перебуваємо у випробуваннях, сьогодні здійснюються утиски Церкви Христової. Усе це відбувається для того, щоб ми усвідомили: шлях християнина не такий простий. І ці випробування нам даються, аби ми визначилися, хто ми є насправді.
Ми маємо лишатися в єдності з Богом та в єдності у вірі один з одним, ми маємо стояти в істині. Нам не треба спасати Церкву — Господь і Його Церква нас спасає: нам треба лишатися в Церкві, і тоді ми наслідуємо спасіння. Адже якщо людина у Церкві, то вона має засоби для спасіння — таїнства Сповіді та Причастя, благодать, яку дає Господь Своїй Церкві. А якщо людина перебуває поза Церквою — в неї немає цих засобів.
Господь сказав: «Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її» (Мф. 16:18). Знаходячись у Церкві, ми знаходимося у спасительному кораблі, який йде через вируюче житейське море. Інколи хвилі цього моря нас змочують, створюють нам якісь складнощі, але нам треба триматися Церкви та зберігати єдність один з одним в молитві.
Приклад для нас в цьому — святі, пам’ять яких ми сьогодні святкуємо. Це святі землі нашої. Вони нині моляться за нас і укріпляють нас своїми молитвами.
Багато хто з нас сьогодні святкують день свого святого. Вітаю вас і знову хочу нагадати, що шанування святих, імена яких ми носимо, полягає в першу чергу у наслідуванні їхнім чеснотам. Нам потрібно читати їхні життя та намагатися пройнятися тим духом, яким вони жили і завдяки якому стали святими. Нехай Господь укріпить нас на цьому шляху, дасть нам сили і Свою милість. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 2-га неділя після П’ятидесятниці. 18 червня 2023 р.
