Зі святом Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього!
Це свято особливе. Ми любимо вечірнє богослужіння з чином Воздвиження напередодні і Літургію, яка звершується у самий день свята.
Чому наше серце лине до цих богослужінь, особливо до чину Воздвиження? Тому що усе, що звершується в храмі, звершується не відірвано від історичної події, яка святкується в цей день.
Найбільшим бажанням рівноапостольної Єлени, яка поїхала в Єрусалим шукати пов’язані із земним життям Спасителя святині, було віднайти Хрест Господній. З допомогою Божою відшукавши Хрест, свята Єлена дуже радісно сприйняла цю подію. Пам’ять про це навіть закарбована у чині Вінчання. В одній з молитов, яку читає священник, є такі слова: «…да приидет на ня радость оная, юже имяше блаженная Елена, егда обрете Честный Крест» («…нехай на них [тобто на молодят] зійде радість, яку мала блаженна Єлена, коли віднайшла Чесний Хрест»).
Коли ми присутні на чині Воздвиження Хреста Господнього, ми не тільки подумки, але й усією своєю сутністю переміщуємся в той день, коли святий патріарх Макарій разом зі святою Єленою піднімали Хрест Господній на чотири сторони, щоб його могли бачити всі люди. І бачачи Хрест, народ виголошував: «Господи, помилуй».
Це дійство звершувалося вчора. І ми знову, як і щороку, відчували ту радість, яку мала свята Єлена під час віднайдення Хреста Господнього.
***
Хрест Господній — це тайна. Хто пізнав її, той пізнав тайну християнства. Адже суть християнства — це хрест. Господь каже: «Якщо хоче хто йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною» (Лк. 9:23).
У кожного з нас є хрест. У Господа був Свій Хрест. Не підйомний для людини, він був по силам для Боголюдини. І Господь кожному з нас дає хрест відповідно до нашої сили.
Інколи ми нарікаємо, що несемо по життю важкий хрест. Але для нашого напоумлення у Патерику є невигадана історія, що сталася з одним ченцем. Він скорбів, що не може нести свій хрест, і молився, аби Господь дав йому легший. І ось уві сні цей чернець побачив Спасителя. Він знову попросив дати легший хрест. Тоді Господь сказав: «Обирай». Чернець побачив важкий золотий хрест, теж важкий срібний хрест, великий залізний хрест і маленький дерев’яний хрест. Чернець підійшов і схопив останній. Тоді Господь йому каже: «Це і є твій хрест».
Тобто Господь дає кожній людині хрест по її силам. Хто має більше сили — тому дається тяжчий хрест. І навпаки.
***
Пізнати тайну хреста — це також значить пізнати тайну спасіння, тому що саме на Хресті звершилося спасіння людства.
Тайна хреста — це і тайна прощення. Його дає нам Господь і через нього ми можемо увійти в радість спілкування з Ним у вічності.
Прощення не дається дарма, але вимагає зусиль. Адже що таке насправді прощення?
Прощення — це не коли просто один іншому сказав: «Я тебе прощаю», — а далі, як це часто буває, більше не спілкується зі своїм кривдником.
Той, хто справді прощає, бере образу, неправедну дію стосовно себе і перемелює їх в собі. Цим він здіймає на свої плечі хрест.
Прощення — це коли ми прощаємо і приймаємо людину так, як до сварки чи непорозуміння.
Пам’ятаймо: кожен раз, коли ми підходимо до Сповіді, Господь прощає нас та знову й знову приймає в спілкування із Собою. Ця тайна прощення звершується щоразу, коли підходимо до Сповіді. І ми маємо велику надію, що скільки би ми не згрішили, ми можемо повернутися до Господа з покаянням і щирою готовністю стояти в істині, і Він простить нас. Бо якщо Спаситель сказав Своєму учневі прощати до семидесяти разів по сім на день свого кривдника (Мф. 18:21–22), то тим паче Сам Законодавець більше нас простить.
Тож тайна хреста — це тайна прощення. І ми повинні реалізувати її в своєму житті. Це і є наш хрест. Це і є тернистий, вузький шлях до спасіння (див. Мф. 7:13–14).
І в сьогоднішнє свято Воздвиження Хреста Господнього ми повинні з особливою ясністю ще і ще раз відмітити це для себе і прийняти в своєму житті.
Саме для цього ми згадуємо Воздвиження Хреста Господнього. Саме для цього у це свято виноситься хрест на середину храму. Саме для цього ми сьогодні отримали в храмі прощення і причастилися. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 27 вересня 2024 р.
