Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні, брати і сестри, під час Літургії ми знову слухали сутнісні слова Господа про наше життя, вічні, непреходящі і важливі для нас.
Господь часто говорив до людей притчами, тому що притча дає змогу розкрити суть речей як вченим, так і простим людям.
Сьогодні ми чули притчу Господа про шлюбний бенкет, влаштований царем для свого сина (Мф. 22:1–14).
Цар звелів слугам, щоб вони пішли і покликали тих, хто за своїм достоїнством, походженням був гідний бути на бенкеті. Але звані зневажили свого царя. Одні почали чемно відмовлятися, кажучи: «У мене поле» або «У мене торгівля…». Більш наглі насміялися над слугами царя і вбили їх.
Коли про це доповіли царю, він розгнівався та послав свої війська, які знищили те місто. Після цього цар звернувся до слуг: «Оскільки бенкет вже готовий, підіть й покличте на нього усіх, кого зустрінете на вулиці, — калік, сліпих, кульгавих… Усіх, кого зустрінете». Так гінці і зробили.
Однак це ж був царський бенкет. Тому для участі в ньому треба було мати відповідний зовнішній вигляд. Людей, яких прикликали, — жебраків, калік… — відмили, зодягнули відповідно до свята, на яке вони були запрошені.
Цар ввійшов на цей бенкет та побачив одну людину, зодягнуту у робочий, повсякденний одяг. Цар подивився на цю людину і сказав: «Друже, чому ти прийшов в такому вигляді? Невже тобі не дали можливість перевдягнутися?». Той чоловік мовчав, бо не мав, що сказати. Тоді цар повелів: «Зв’яжіть його та киньте у тьму зовнішню. Там буде плач і скрегіт зубів».
Завершує Господь притчу такими словами: «Багато званних, та мало вибраних».
***
Господь розповів цю притчу старозавітнім юдеям, ніби викриваючи їхні думки, звертаючи їхній погляд на старозавітню історію. Усі вони чудово знали Святе Письмо, знали, як в минулому були гнані пророки, котрих посилав народові Ізраїля Господь. Усі знали про невірність народу, адже він час від часу відступав від Бога. І пам’ятали про своє високе достоїнство, адже цей народ був створений від Авраама як народ віри. На юдейський народ була покладена величезна місія в цьому світі — привести до Бога усі народи.
Однак те, що казав Господь, не дійшло до сердець юдеїв. Вони залишилися при своїх думках і, як ми знаємо, вбили Самого Месію-Спасителя.
***
У цій притчі Господь звертається й до кожного з нас, адже ми — нащадки тих жебраків і калік з притчі, тобто язичницьких народів, серед яких було проповідано слово Боже і яких прикликав до Себе Господь.
Історія повторюється знов і знов. Як колись Господь кликав людей через апостолів, так у наш час кличе через священнослужителів. Він кличе на бенкет віри усіх людей.
Однак на жаль, хоча десь 80–90 відсотків нашого народу хрещені, тобто належать до званих, — скільки людей щонеділі приходить до храму? Цей відсоток мізерний.
Інколи люди, йдучи повз храм, можуть перехреститися. Декотрі заходять, ставлять свічку. Та на жаль багато-багато людей так і не доходять до бенкету віри, тобто до Євхаристії (Причастя).
Ці 80–90 відсотків населення належать до званих, однак не хочуть бути вибраними. І коли спілкуєшся з цими людьми, то чуєш ті самі відмовки, що в євангельській притчі: «В мене робота, в мене сім’я…». Причому хтось ось так толерантно відмовляється, посилаючись на справи, а хтось насміхається, коли говориш з ними про віру. Або ж навіть і не говориш — а вони самі насміхаються. А хтось і жене Церкву, адже ті, хто сьогодні жене Церкву, — це наші, хрещені люди.
Однак якби люди знали, що втрачають, будучи званими, але не знаходячись серед вибраних, то змінили б свої погляди на 180 градусів. Якби люди усвідомлювали, що відбувається у Церкви і що чекає тут кожну людину, то усі храми нашого міста були переповнені.
І до нашого храму вишукувалась би величезна черга, як було на Великдень років десять тому. Люди тоді приходили, аби освятити свої кошики. Однак якби вони усвідомили, що дає освячення сердець і душ, яке відбувається у Церкві, то вони були б тут кожної неділі.
Як каже апостол, «віра від слухання» (Рим. 10:17). Однак люди не хочуть слухати. А ті, хто хочуть, не прикладають зусиль, аби прочитати Святе Письмо, понудити себе намагатися виконувати заповіді й усвідомити, що таке бенкет віри тут, на землі, що таке Євхаристія (Причастя).
***
На жаль, більшість людей не усвідомлює, що Причастя — це Ліки, але Ліки не від якоїсь земної хвороби, а від гріха.
Господь прямо каже: «Хто не буде їсти Тіла і пити Кров Мою, той не буде мати в собі життя вічного» (див. Ін. 6:53).
Допоки не було винайдено антибіотики, люди масово помирали від гнійних ран й вірусних захворювань. З появою в «арсеналі» лікарів антибіотиків, люди отримали набагато більше шансів на зцілення.
Але у Церкві є дещо більше за антибіотики. Тут Ліки від гріха. Хто причащається, Тіла і Крові Господніх, той отримує Ліки, які будуть лікувати його зсередини від найстрашнішої хвороби — від вічної смерті.
Тому що є смерть тіла, а є смерть вічна. Смерть тіла — це благо для людини, адже це зняття поїденої гріхом тілесної одежі з надією на отримання потім відновленого тіла.
Але є інша смерть — смерть вічна. Це є найстрашніша біда для людини. Зцілення від цієї смерті як раз подається у Таїнстві Євхаристії, адже та людина, котра намагається щиро підходити до Причастя, отримує силу змінюватися в цьому житті. І приходить на Суд підготовленою, зміненою, преображеною зсередини.
Якби люди розуміли в усій глибині, що звершується у Церкві, то — повторюся — була б велика черга до храму.
***
Однак на жаль, це не тільки не розуміють люди, які далекі від Церкви, а й ми самі сповна не усвідомлюємо цього. Ми приходимо до усвідомлення до цього лише час від часу.
Інакше ми б намагалися якомога частіше готуватися і причащатися Святих Христових Таїн, адже Вони — джерело життя вічного. Не якісь ліки для нашого тіла у цьому тимчасовому земному житті, як антибіотики, а джерело вічного життя.
І участь людини в бенкеті Господньому тут, на землі, є запорукою того, що вона буде брати участь у цьому бенкеті й у вічності. Як це буде відбуватися там, нам не відкрито. Однак ми знаємо, що там буде вічне життя, вічна радість, вічне пізнання і приближення до Бога.
Заради цього Господь прийшов на землю, прийняв хресну смерть за усіх нас і воскрес.
Тому будемо себе спонукати і читати, і слухати Святе Письмо й повчання святих отців, які пройшли шлях земного життя й вийшли переможцями в боротьбі з гріхом. І будемо намагатися реалізувати у своєму житті ті дари, ті радості, котрі Господь дарує нам. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 29 вересня 2024 р.
