В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Ми сьогодні ніби повернулися в пасхальний період — у день Антипасхи, коли Свята Церква згадує апостола Фому, якого часто називають «невіруючим». Але це визначення — не зовсім правильне.
Ми знову читаємо те саме Євангеліє, що й у той день, коли Господь явився своїм учням після Воскресіння. Серед них тоді не було Фоми. Коли ж інші апостоли сказали йому: «Ми бачили Господа», — Фома відповів: «Якщо не вкладу пальця свого в рани від цвяхів, і не вкладу руки своєї в рану в боці Його — не повірю» (Ін. 20:25).
Через тиждень Господь знову являється учням — уже в присутності Фоми. І каже йому: «Подай свій палець сюди, і подивися на руки Мої; подай руку твою і вклади в бік Мій; і не будь невіруючим, але віруючим» (Ін. 20:27).
І тоді апостол Фома вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20:28).
Це сповідання апостола Фоми — не про невір’я, а саме про віру. Так звана «невіра Фомина» — це віра раціональна, розумна. Вона дуже поширена в наш час — у добу, коли все намагаються виміряти, зважити, довести.
Але віру довести неможливо. Хіба що сам Господь явиться й скаже: «Подай свої пальці, клади їх у Мої рани». Та сподобитися такого явлення може лише людина з такою любов’ю до Христа, яку мав апостол Фома — той, хто три з половиною роки ходив за Господом, чув Його слова, бачив Його чудеса.
Коли Господь сказав апостолам: «Підемо до Юдеї, щоб воскресити Лазаря», — учні злякалися і застерігали: «Учителю, недавно юдеї хотіли побити Тебе камінням, і Ти знову туди йдеш?» Тоді саме Фома промовив: «Підемо і ми, щоб померти з Ним» (Ін. 11:16).
Це не просто слова віри — це слова любові і вірності. Він був готовий померти за Господа.
Фома — це образ багатьох із нас, яким потрібно «довести», «побачити», «переконатися». Він — найяскравіший представник розумної, раціональної віри. І коли він визнав Іісуса Христом, Господь сказав йому: «Ти повірив, бо побачив Мене. Блаженні ті, що не бачили — і повірили» (Ін. 20:29).
Отже, ми можемо бути навіть більш блаженними, ніж Фома, бо ми не бачили Господа своїми фізичними очима, але можемо відчувати Його присутність духовно.
Наш розум обмежений. Він не здатен осягнути всю глибину духовного життя. Ми можемо лише наблизитися до неї, «крізь тьмяне скло», як каже апостол Павел (1 Кор. 13:12). А віра — особливо віра сердечна — відкриває нам духовні реальності ясно і живо.
Та водночас, щоб наше серце не обманулося (бо «диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого б пожерти» — 1 Пет. 5:8), нам треба поєднувати сердечну віру з розумом, освяченим Словом Божим.
Розум не має переважати над вірою, але й віра не повинна бути сліпою. Якщо розум повністю виключити — віра може перетворитися на фанатизм або омани. Якщо ж віру позбавити серця — вона стане холодною і безплідною.
Тому треба освітлювати розум Святим Письмом, розвивати знання про Бога. Сьогодні для цього є безліч можливостей — навіть надто багато, адже у духовній сфері також є «інформаційний шум»: відкриєш YouTube — і знайдеш не лише істинні, а й сумнівні «духовні» поради. Тому важливо звертатися до авторитетних джерел і перевірених духовних наставників.
У нашому храмі вже понад 25 років діють богословські курси. Багато парафіян їх закінчили, а дехто й зараз відвідує заняття. Це чудова можливість для всіх, хто має ревність, — поглибити свою віру, зробити її осмисленою і зрілою.
І тоді, навіть ми, котрі не бачили Господа тілесними очима, будемо більш блаженними, ніж ті, хто бачив Його.
Будемо укріплюватися у вірі, зростати у пізнанні, просвічувати свій розум і серце — щоб наша віра була міцною, живою й спасительною.
Протоієрей Владислав Софійчук. 19 жовтня 2025 р.
