Свято-Макаріївський храм — єдина у Києві дерев’яна церква, яка збереглася з дореволюційних часів.
Був час, коли практично всі храми в стольному граді зводилися з дерева. Використовувати при будівництві камінь вважалося розкішшю. Минули століття. І зараз Київ може похвалитися лише однією старовинною дерев’яною церквою, яку 30 листопада (13 грудня за н. ст.) 1897 року було освячено на честь священномученика Макарія, Митрополита Київського і всієї Русі.
Ініціатором спорудження святині виступило «Товариство з поширення духовної освіти», яке давно збиралося поставити церкву на Юрковиці. Кошти на храм збирав блаженний Филип Босий (його могила розташована на території Макаріївського храму), а також поміщиця Катерина Чоколова, на ім’я якої в народі названо один з районів столиці — Чоколівка. На будівництво храму надіслав значну суму святий праведний Іоанн Крондштадський.
16 травня 1896 року притч Феодорівської церкви (на Лук’янівці) провів хресний хід до майбутнього будмайданчика, де напередодні почалися планувальні роботи. Вони оплачувалися з міського бюджету. Основні ж витрати взяло на себе Товариство. Чимало зусиль довелося докласти, щоб зібрати 3500 рублів.
Але праця була виправдана: 14 травня 1897 року на вулиці Стара Поляна робітники заклали цегляний фундамент, на якому вже за кілька місяців височів храм, споруджений за проєктом Євгена Єрмакова (архітектора Києво-Печерської Лаври, Покровської, Благовіщенської церков, Пантелеймонівського собору та ін.). Цікаво, що матеріалом для споруджуваної Макаріївської церкви — можливо, через нестачу коштів — послужили перенесені з Байкового кладовища залишки дерев’яної церкви святителя Димитрія Ростовського, яку розібрали, аби побудувати на її місці цегляний храм.
Ікони для Макаріївського храму написав відомий майстер Іван Їжакевич з учнями. Головною святинею став написаний ним аналойний образ священномученика Макарія з часткою мощей святого.
Місцеві жителі одразу ж облюбували скромну, але затишну церкву. 1902 року при ній було засновано парафіяльне братство, яке організувало денний дитячий притулок і бібліотеку-читальний зал, а 14 вересня 1914 року до храму перенесли нову святиню — копію чудотворної ікони Успіння Богородиці з лаврського Успенського собору. Однак у 1920-х роках життя в Макаріївській церкві зупинилося. Щоправда, на відміну від багатьох інших храмів, руйнівна більшовицька рука не дійшла до її буділі — за німців, у 1942 році, богослужіння відновилися.
У радянські часи в Макаріївській церкві — що було рідкістю для інших храмів столиці — завжди було багато інтелігенції. Вони приходили до відомого духівника — настоятеля храму протоієрея Георгія Єдлі́нського, який прослужив у цьому храмі більше ніж сорок років — з 1945 до 1988 рр. Багато зробив для влаштування духовного життя Макаріївської громади, продовжуючи традиції о. Георгія, протоієрей Анатолій Затовський (був настоятелем у 1984–2006 рр.), який і донині служить у Макаріївському храмі. З 2006-го настоятель Макаріївського храму — протоієрей Владислав Софійчук, благочинний Першого Шевченківського благочиння м. Києва.
До Макаріївського храму людей завжди приваблювали уважність священиків, неспішність і ґрунтовність сповіді, теплота і чуйність громади.
Сьогодні, як і понад сто років тому, у церкві в ім’я священномученика Макарія дзвонить дзвін. З усього Києва люди приходять сюди, щоб звернутися до Господа, випросити благословення на свої труди і піднести подяку Богу за ті милості, які Він щедро подає усім за молитвами священномученика Макарія.
