В ім’я Отця і Сина та Святого Духа. Сьогодні, брати і сестри, під час Літургії ми чули дивовижне Євангеліє — про воскрешення Спасителем померлого юнака, якого вже несли на цвинтар (Лк. 7:11–16).
Люди по-різному ставляться до смерті. Віруюча людина, бачачи похоронну процесію, зупиниться, помолиться, подумає про своє життя. Невіруюча постарається якнайшвидше відвернути погляд від покійника, кудись піти і не згадувати про цю зустріч. Чому? Тому що в розумінні невіруючої людини її життя, з усіма її радощами та втіхами, закінчиться дерев’яною скринею, в яку її покладуть і опустять на два метри в землю. І, відповідно, все її життя — жахлива нісенітниця, ніби глузування з неї, адже все, що людина будує, закінчиться цим, і все, чого вона прагне, приведе її сюди ж, до дерев’яної скрині.
Віруюча ж людина чудово розуміє, що її особистість, її «я» не може бути знищене і що буття особистості не закінчується в момент відходу душі від тіла. Вона розуміє, що смерть — благо для людини, тому що в цей момент її душа звільняється від брудної, з’їденої гріхами своєї плоті. Власне, Господь і попустив смерть для того, щоб людина, яка зёєдналася з гріхом під час першого гріхопадіння, не перебувала в такому стані вічно.
Також для віруючої людини очевидно, що земне життя — це час для підготовки душі до іншого життя, життя, де не буде гріха, сліз, смерті, а буде нескінченна радість спілкування з Господом і людьми, які догодили Богові. Тому віруюча людина, зустрічаючись зі смертю, стає мудрішою. І що вона частіше зустрічається зі смертю, то стає більш мудрішою. Є такі професії, представники яких бачать смерть щодня: наприклад, лікарі реанімації.
Перед очима священика в один день, буває, проходять усі найважливіші моменти життя людини: священик хрестить, після цього вінчає, а потім звершує поховання. Святі отці кажуть, що бачити смерть корисно. Коли людина щодня зустрічається зі смертю, вона по-іншому дивиться на життя. Для кожної істинно віруючої людини — напевно, кожен це відчував — корисно пройти по цвинтарю, почитати епітафії та замислитися над тим, що ті, хто тут спочивають, так само, як ми, будували свої плани, раділи життю, але настав час, і Господь покликав їх, як покличе й кожного з нас.
Ми живемо, але душею не відчуваємо плину часу, бо всі ми — жителі вічності, саме для вічності створив нас Господь; і ми навіть не помітимо, коли настане момент, коли й нас з вами, так само як і цього юнака з сьогоднішнього євангельського читання, проводжатимуть в останню путь родичі та друзі.
«Пам’ятай про твою кончину, і повіки не згрішиш» (Сір. 7:39), бо розумітимеш, що за кожне слово, кожен вчинок доведеться відповідати на Страшному суді.
***
Господь, наближаючись до міста Наїн, побачив страшну похоронну процесію. Чому страшну? Тому що коли ховають людину, яка вже віджила свій вік, прожила, як каже нам Святе Письмо, 70, від сили 80 років, то це одна справа. А коли виносять у труні людину, якій, здавалося, ще б жити і радіти, і радувати інших, але її життя трагічно чи через хворобу обірвалося, то це, звичайно, гірко і страшно. Ще страшніше те, що за труною йшла вдова, жінка, яка поховала свого чоловіка і тепер, убита горем, іде за труною свого сина.
Дві процесії йдуть назустріч одна одній. На чолі однієї — покійник, на чолі іншої — Життя. І Той, Хто сказав: «Я є Шлях, і Істина, і Життя» (Ін. 14:6), не міг пройти повз похоронну процесію, Він повинен був хоча б слово сказати. І Бог Слово сказав Своє слово. Господь звернувся до вдови: «Не плач». Коли в труні лежить твоя надія, любов і радість, слово «не плач» мало тішить. Однак це слово було сказано Богом Словом, Який має дієву, цілющу силу. І Господь доторкнувся до труни та звернувся до юнака: «Тобі кажу: устань!» — це вже друге слово Господа, звернене до цієї похоронної процесії. І хлопець підвівся, почав говорити. «І віддав його Іісус, — каже нам Євангеліє, — матері його».
***
Ось ці цілющі слова, які Іісус сказав матері та її синові, — «Не плач» і «Устань!» — через століття звернені і до кожної людини. Ми повинні повстати від гріхів, щоб почути, що Господь говорить нам у Євангелії. А Спаситель каже: «Я є Шлях і Істина, і Життя» (Ін. 14:6); «Я є воскресіння та Життя. І хто вірує в Мене, якщо й помре, то оживе» (Ін. 11:25); «Той, хто вірує в Мене, на суд не приходить, але перейшов від смерті в життя» (Ін. 5:24). Ці слова особливо актуальні сьогодні, у день воскресіння Христового. І щонеділі ми згадуємо не тільки воскресіння Христове, а й про те, що наше з вами воскресіння відкривається воскресінням Господа нашого Ісуса Христа.
Загальне воскресіння настане як для віруючих, так і для невіруючих, як для знаючих, так і для тих, хто не знає і не хоче знати про нього. І нам потрібно проводити своє життя таким чином, щоб загальне воскресіння стало для нас воскресінням у Царство Небесне, на радість і вічне спілкування з Богом. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 23 жовтня 2022 р.
