Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні під час Літургії Свята Церква знову закликала нас полишити думки про земне та замислитися про духовне.
Сьогодні ми чули євангельську притчу про званих на вечерю (Мф. 22:14; Лк. 14:16–24). Господь говорить притчами, тому що вони дають змогу стисло і доступно висловити суть глибоких речей.
У притчі про званих на вечерю Спаситель розповідає історію людства у старозавітній і новозавітній періоди. Ця притча актуальна для кожного з нас. Вона читається у храмах під час богослужінь двічі на рік: незадовго до Різдва Христового і у 14-ту Неділю після свята П’ятидесятниці, як сьогодні.
Цар влаштував для свого сина шлюбну вечерю. Коли трапеза була готова, він послав рабів, аби вони покликали тих, хто за своїм походженням був гідним брати участь у бенкеті. Однак гідні за походженням виявилися не гідними по суті своїй. Частина з них скривдила та вбила царських рабів, інші просто відмовилися від участі у святі, віддавши перевагу своїм повсякденним справам.
Тоді цар розгнівався і, пославши військо, винищив убивць і спалив їхнє місто. Після цього він наказав рабам запросити на вечерю усіх, кого вони зустрінуть, — жебраків, калік, маловідомих за своїм походженням людей…
Бенкетна зала наповнилася людьми. Аби ніхто на шлюбній вечері не почувався незручно, перед входом кожен гість проходив певні процедури — брав участь у ритуалі очищення і отримував особливий, святковий одяг. І ось цар увійшов до зали та побачив серед вбраних у святкові одежі гостей чоловіка, який оминув всі підготовчі процедури та сидів у повсякденному, брудному одязі. Цар спитав його: «Друже, чому ти прийшов в такому вигляді? Невже не можна було, як всі, отримати святкову одежу і вбратися в неї?» Той нічого не відповів. Тоді цар наказав слугам: «Зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його та вкиньте у тьму безпросвітну. Там буде плач і скрегіт зубів. Бо багато званих, та мало вибраних».
Святі отці тлумачать, що у цій притчі в першу чергу говориться про старозавітній обраний іудейський народ, який виявився недостойним покладеного на нього звання. Іудеї не слухали, а інколи й вбивали пророків, а потім вбили й Самого Спасителя.
Тоді Господь прикликав на бенкет калік, бідних, немічних людей — представників інших народів, які досі були язичниками. Серед прикликаних були і наші пращури, тож, як їхні нащадки, до євангельських калік та немічних з притчі належимо і ми з вами.
***
Господь закликає на цей духовний бенкет віри кожного з нас. Та чи всі чують Його заклик?
80–90% населення України — хрещені люди. Декотрі з них, проходячи повз храм, може перехреститися. Дехто навіть заходить до храму і ставить свічки. Але мало людей бере участь у духовному бенкеті — в Євхаристії!
Наш храм оточують багатоповерхівки, в яких живуть сотні людей. Те, що нас тут зараз жменька людей — в порівнянні із загальною кількістю місцевих жителів, — це свідчення того, що мало хто знаходить сили і час, аби прийти на бенкет віри, до якого закликає нас Господь, і віддати Богові належне: «Шість днів працюй, а сьомий день віддай Господу Богу твоєму» (див. Вих. 20:8–11).
Декотрі люди не розуміють, декотрі лінуються, декотрі свідомо не хочуть приходити, а декотрі піддаються спокусам, які розділюють віруючих.
І справджуються слова євангельської притчі: «Багато званих, та мало вибраних». Мало вибраних не через те, що Господь дуже строго підходить до обрання учасників бенкету, а через те, що люди піддаються спокусам, не бажають присвятити Богові, молитві свій час, встати в неділю вранці та прийти до церкви, щоб подякувати Богові за те, що Він дав і дає нам, попросити благословення на майбутній час, щоб Господь не гнівався на нас за наші гріхи і дарував нам благодать Свою.
Однак ми маємо пам’ятати, що наша боротьба не проти крові і плоті, а проти духів злоби піднебесної (див. Еф. 6:12), тобто проти духовних сутностей, які звуться бісами. Вони реальні, ми відчуваємо це.
***
Так у цій притчі Господь в стислій формі розповідає нам історію людства і пробуджує наше серце, нашу совість, щоб ми більш ревно ставилися до своєї віри, знаходили своє місце в цьому світі і у Церкві. Тому що лише той, хто бере участь у бенкеті віри тут, на землі, зможе взяти участь у бенкеті віри у вічності.
Якби люди зрозуміли, що вони втрачають, не приходячи у неділю на службу до храму, — думаю, тут би не тільки храм, а й дорога, що веде до нього, були б запружені людьми.
Тож розуміння Святого Письма дуже важливе. Читання Святого Письма необхідне нам з вами, адже наша боротьба проти духів злоби, які затьмарюють наш розум, намагаються посіяти розбрат поміж нами і відкинути нас від Бога і Його Церкви — це їхня головна мета. Якщо ж наш розум буде розчинений у Святому Письмі, ми оминемо їхні спокуси. Тільки так ми зможемо бути вірними Богу.
Тому, брати і сестри, давайте будемо читати Святе Письмо! Хоч ми його багато разів вже перечитували, але ми настільки слабкі, що тільки-но виходимо з храму — одразу занурюємося у буденну метушню, мирські справи та забуваємо, хто ми є, чого ми живемо і що уготовав нам Господь.
Тому будемо читати Святе Письмо і в неділю обов’язково приходити до храму!
Також нагадаю, що неділя починається з вечірнього богослужіння. «І був вечір, і був ранок, день перший» (Бут. 1:5), — читаємо у книзі Буття. Біблейський початок дня наступає ввечері. Тому потрібно бути на вечірньому богослужінні у суботній вечір. Особливо це важливо для тих, хто готується до Святого Причастя. Треба знайти в собі сили і прийти на вечірнє богослужіння. Саме під час нього краще посповідатися — тоді більше часу для спокійної сповіді.
На жаль, ми про це забуваємо і чинимо згідно з притчею: у когось на першому місці земля (дача), у когось робота, у когось сім’я… Але будемо пам’ятати, що мало вибраних не через те, що Господь дуже строго обирає, а через те, що ми не знаходимо гідним присвятити свій час в першу чергу Богові.
Нехай Господь дарує нам розуміння цього, сили і волю чинити те, чого Він чекає від нас. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 10 вересня 2023 р.
