40 днів з дня смерті Лариси Іванівни Кореняк (†29.05.2024)

Слово настоятеля Макаріївського храму протоієрея Владислава Софійчук перед відспівуванням:

— Ми сьогодні проводжаємо в останній земний шлях багаторічного регента нашого храму Ларису Іванівну.

Регент і хористи храму — непересічні люди у нашій духовній сім’ї, тому що, перебуваючи в храмі, ми чуємо голос священника, голос диякона і чуємо голоси наших співаків. І багато залежить від регента — як він налаштовує співаків, як він готує спів і — найголовніше — як він сам сприймає віру. Адже серця тих, хто молиться, відгукується у словах, які співають чи виголошують у храмі. Дуже важливо, аби ці слова звучали в молитві. І Лариса Іванівна, ми знаємо, була людиною надзвичайно віруючою.

Для нас Лариса Іванівна — це ціла епоха, тому що багато-багато років вона очолювала головний хор нашого храму.

Рідні та парафіяни знають її життєвий шлях. У професійному колі вокалістів Лариса Іванівна відома людина у Києві та в Україні. У колі церковних співаків вона ще більш шанована людина, тому що таких фахових співаків у радянський час в Церкві було не так багато. Далеко не всі вокалісти, які отримали відповідну вищу освіту, мали мужність відкрито сповідувати свою віру — співати і бути регентами у церковних хорах. Це вже пізніше, після святкування 1000-річчя Хрещення Русі в 1988 році, люди масово пішли до храмів і ситуація змінилася.

Лариса ж Іванівна отримала у своїй родині таке духовне виховання, що усе своє життя твердо стояла на принципах віри.

Вона була надзвичайно доброю та сильною, мужньою людиною. 21 рік Лариса Іванівна боролася з важкою хворобою, і, дякувати Богу, прожила довге життя. Господь, бачачи її віру, давав сили та мужність боротися з хворобою, так що для не знаючих хвороба Лариси Іванівни лишалася непоміченою.

Лариса Іванівна назавжди залишиться для нас прикладом християнської мужності. «Багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14:22), — говорить нам Святе Письмо. Кожна людина має свої випробування. Якщо вона тверда і має перед собою мету — спасіння душі, — то у скорботах, як золото у вогні, загартовується, очищується від усього непотрібного та стає справжнім християнином. Такою християнкою є для нас Лариса Іванівна.

Хоч ми й знали про її хворобу, але здавалося, що Лариса Іванівна буде завжди з нами. Ми причащали її вдома, ми зідзвонювалися з нею у свята. Ми пам’ятали, що вона є і що ми завжди можемо почути її голос.

Зараз ми прощаємося з нею до Страшного Суду. Оскільки ми тут, на землі, більше не побачимо Ларису Іванівну, наші серця сповнює скорбота. Однак ми знаємо, що у Бога немає живих та мертвих, у Нього всі живі. Так само і для віруючої людини немає живих і мертвих людей, адже віра і любов перемагають смерть і об’єднують всіх — і тих, хто ще на землі, і тих, хто вже відійшов у вічність.

Лариса Іванівна завершила свій шлях гідно, достойно. Багато людей любить її, адже саму Ларису Іванівну ми знаємо як адаманта любові та віри, і своєю вірою вона ділилася з багатьма, особливо — з тими людьми, що належали до її професійного оточення. І багато професійних співаків, завдяки її любові та вірі, співали у нашому храмі.

Слово протоієрея Анатолія Затовського після відспівування:

— Лариса Іванівна — це епоха в історії нашої парафії. До того, як я запросив її регентувати у нашому храмі, вона співала у Володимирському соборі. Коли у 1989 році я запросив її до нас, Лариса Іванівна прийняла це з християнським смиренням. Вона сказала: «Мене вже двічі запрошували, ваше запрошення вже третє. Я вже відмовлятися не буду».

І ось 35 років вона тут служила, радувала нас своїм співом, зібрала тут кращі співоцькі сили Києва. І ці 35 років були духовним відродженням нашого храму. Лариса Іванівна була для нас взірцем і терпіння, і смирення, і християнської активної позиції, вона була щирою патріоткою, українкою. Для всіх, а особливо для свого кола, вона була взірцем християнки, справжньої християнки.

Сьогодні ми із сумом прощаємось з Ларисою Іванівною, але я пригадую, як кілька тижнів тому ми з нею бесідували — вона згадувала своє життя, про те, як сповідалася й причащалася, і вона з радістю говорила про те, що її вже чекає закінчення цього, земного, життя.

І ось ми сьогодні молилися, щоб Господь прийняв душу новопреставленої Лариси та поселив її «в месте светлем, месте злачнем, месте покойнем». Амінь.

Комментарии (0)

Сохранен как История прихода в лицах, Новости

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *