Сьогодні під час Літургії ми з вами, брати і сестри, чули євангельську розповідь (Мф. 17:24 – 18:4), яка могла б стати сюжетом для якоїсь фантастичної книги чи фільму.
Ми звикли чути про чудеса, які творив Господь, і цю розповідь сприймаємо буденно. Але чудо, про яке розповідається сьогодні в Євангелії, справді дивовижне.
Збирачі податі звернулися до апостола Петра з питанням: «Чи не дасть Учитель ваш данину?» З формулювання цього питання виходить, що це не були обов’язкові державні податки. Скоріше за все, це була данина на храм, релігійна данина, яка давалася добровільно.
Петро зайшов у дім і не встиг спитати Спасителя, як Господь Сам задає йому питання: «Петре, як ти думаєш: царі збирають податки з синів чи з чужинців?» Цілком логічно розсудивши, Петро відповідає: «Звісно, з чужинців». Тоді Господь сказав: «…Але щоб вони не спокусилися, піди візьми вудку, закинь у море. З рота риби, яку піймаєш, дістань статир та віддай за себе і за Мене їм данину».
Ми бачимо, що Господь, Котрий не захотів, аби підтримати Свої сили, перетворити каміння на хліб в пустелі після 40-денного посту (Лк. 4:1–4) і зробити крок з даху храму, щоб підтвердити Своє Божественне походження (Лк. 4:9–12), тут зробив чудо на рівні примноження п’яти хлібів для п’яти тисяч чоловік, ходіння по водах…
Чому в одних випадках Господь звершує чудеса, а в інших відмовляється?
Спаситель є Бог і творить чудо тоді, коли Він хоче це робити. Це по-перше.
А по-друге, Господь звершує чудо тоді, коли бачить у цьому потребу. Керується Він при цьому любов’ю до людей. Господь дав апостолам (і усім нам) дві найголовніші заповіді любові (Мф. 22:37–39; Ин. 13:34) і Сам любить нас.
І чудо з дивного лову риби зі статиром Господь творить також через любов до людей. Він сказав: «…щоб вони не спокусилися…» Намагання не спокушати ближнього — це прояв любові до нього. Ми маємо для себе це чітко зрозуміти.
І тут постає питання співвіднесення нашої християнської свободи з одного боку, і з іншого — нашого ставлення до ближніх. До якої міри може простягатися наша свобода?
Одна з меж для нашої свободи — не спокусити свого ближнього.
Давайте задамо собі питання: а чи не спокушаю я своїх ближніх словом, а ще гірше — ділом? В першу чергу — людей, за кого ми несемо відповідальність: наших дітей, тих, хто підпорядковується нам на роботі, тих людей, які знають, що ми християни.
У Святому Письмі написано, що слово Боже хулиться через нас з вами, через християн. Господь подовжує час існування цього світу, аби якомога більше християн спасли свою душу. Але якщо християни ходять до церкви та при цьому своїми ділами, словами вносять спокусу в цей світ, Боже слово й ім’я християн хулиться.
Згадаємо, що в іншому місці говорить Святе Письмо стосовно спокус. Апостол пише: «Якщо я спокушаю брата свого тим, що їм м’ясо (хоча можу в цей період року, в цей день їсти його), то я не буду їсти м’ясо во вік» (див. 1 Кор. 8:13). Ось іще: «Тому, хто спокусить одного з … віруючих у Мене, краще було б, якби повісили йому млинові жорна на шию та потопили б його у глибинах морських» (Мф. 18:6). Тобто наша свобода в цьому світі обмежена любов’ю до ближнього.
Завершується сьогоднішнє євангельське читання дуже важливим прикладом, який дає Спаситель Своїм учням. Апостоли запитали Господа, хто є найбільшим у Царстві Небесному. У відповідь Він покликав маленьку дитину, поставив перед Собою і каже апостолам: «Якщо кожен з вас не смириться, як ця дитина, то не зможе ввійти у Царство Небесне. Найбільшим в ньому є той, хто як ця дитина».
Тобто смирення звеличує людину. У нашому світі вважається, що смиренна людина — це терпіла людина, тобто той, хто терпить, коли не треба терпіти, а треба відповісти силою. Слово «смиренний» має ніби якийсь зневажливий відтінок. Але Святе Письмо каже нам не йти на поводу цього світу. Пам’ятаючи слова Господні, будемо намагатися більше проявляти смирення, мати його у серці. Смирення — це справді божественна якість душі, бо Спаситель каже: «Навчіться у Мене, бо Я кроткий і смиренний серцем. І знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:29).
Такий невеличкий уривок з Євангелія, який ми сьогодні чули, дає такі глибокі, важливі речі! Дуже важливо читати Євангеліє. У церковному календарі можна знайти уривки Євангелія на кожен день. Будемо кожен день читати і намагатися проектувати прочитане на себе, своє життя і душу. Тоді нам буде легше жити в цьому світі і благодать Божа буде в нашому серці. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 20 серпня 2022 р.
