Зі Святом Успіння Божої Матері!
Людям маловіруючим чи невіруючим може здатися дивним, як можно святкувати смерть близької, любої людини. Ми називаємо день смерті Божої Матері святом Її Успіння. Це одне з найбільших і найрадісніших свят Церкви. Але для зовнішнього світу залишається загадкою, чому ми святкуємо смерть Богородиці.
Для невіруючої людини смерть — як припинення всього і вся — жахлива: все те, чим людина тішилася, чим жила і чого прагнула, вбивається смертю. Тому невіруючий намагається сховатися, втекти від думки, що йому самому колись доведеться померти. «Смерть грішників люта» (Пс. 33:22), тому що людина грішна, невіруюча не має надії на життя після смерті.
Для віруючої людини слово «смерть» наповнене зовсім іншим змістом. Віруючий розуміє, що смерті немає, що смерть — це народження. Останній подих людини тут на землі — це перший подих її життя у вічності. Якщо людина в земному житті прагнула бути з Богом, виконувати Його заповіді, молитися, причащатися, то зі смертю нарешті настає здійснення її надії — входження її до Царства Божого. І для такої людини немає нічого радіснішого, ніж зустріч із Господом, виконання всього того, чого людина прагнула у земному житті.
Про це говорять і дослідження науковців — наприклад, відома книга лікаря-реаніматолога Р. Моуді, який зафіксував свідчення людей, що пережили клінічну смерть, — «Життя після життя». Усі його респонденти описують майже одне й те саме.
Але для віруючої людини не потрібні такі дослідження. Вона черпає знання зі Святого Письма, з досвіду Церкви. І ми знаємо, що людину, яка гідно пройде це життя, чекає радісна, світла зустріч с Богом.
***
Більше того, як каже нам Біблія, життя на землі не справжнє, оскільки внаслідок гріховності наша природа стала обмеженою. Коли людина згрішила, на неї були надіті шкіряні ризи (Бут. 3:21), що обмежили її можливості у багатьох відношеннях. За словами святителя Ігнатія (Брянчанінова), до гріхопадіння людина була не мала жодних недоліків, не знала жодних змін ні у віці, ні в здоров’ї. Тіло Адама не згоряло від вогню, не тонуло у воді, не опікалося сонцем — не зазнавало впливу стихій, які самі перебували у досконалому благоустрої.
Після гріхопадіння тіло людини стало вразливим для стихій. Чому їй були дані шкіряні ризи? По-перше, ними людина були захищена, а по-друге, ризами для неї був закритий доступ у духовний світ. Адже саме через спілкування з представником духовного світу — з падшим духом — перші люди пережили трагедію, наслідки якої відчуваємо всі ми.
Внаслідок гріхопадіння не тільки тіло зазнало страждань, а й душа поринула у вир духовних хвороб — пристрастей, які володіють нами, поневолюють і мучать нас. Людина була створена не для хвороб, а для життя. Той, хто помирає у вірі, звільняється від цього гріховного тягаря, входить у іншу реальність, інше життя, для віруючої людини надзвичайно відкрите і радісне. Людині дається земне життя для того, щоб вона поборола в собі усі духовні хвороби і, так приготувавши для Бога храм своєї душі, увійшла в Царство Небесне, де їй буде дано оновлене тіло. І Господь, Який є Дух, у вічності буде перебувати у храмі її душі.
Таким є ставлення до смерті глибоко віруючих людей, які мають досвід духовного життя, знають ставлення до смерті Бога, Церкви, Святого Письма. І це не просто якесь абстрактне знання. Це досвід Церкви, який людина приймає вірою, переживає і вже без тваринного страху очікує переходу у вічність. Очікує з духовним трепетом настання того моменту, коли Господь покличе її у це радісне і світле життя.
***
Яким було ставлення до смерті у Божої Матері? Вона не хотіла нічого більше, ніж возз’єднатися зі Своїм Сином у небесних чертогах, де вже ніщо і ніхто не може розлучити Її з Ним.
Таким самим було ставлення до смерті у всіх святих. Ми знаємо, що апостол Павло пише: «Вже не я живу, але живе в мені Христос. І я нічого більше не бажаю, як піти з цього життя і возз’єднатися з улюбленим мною Господом» (див. Гал. 2:20; Філ. 1:23).
«Завжди пам’ятай про смерть — і ніколи не згрішиш», — каже нам Святе Письмо (див. Сір. 7:39). Багато хто зі святих різними способами нагадували собі про смерть: постійно перечитували відповідні місця зі Святого Письма, лягали на ніч у труну (для світської людини це божевілля!), щоб не забувати про іншу реальність. Святі люди хотіли, щоб нічого їх не відволікало від духовної роботи над собою, і тому якомога більше наближали себе до цієї реальності. Ця реальність є справжньою реальністю, а тут, на землі, ми з вами для того, щоб виправити нашу гріховну природу і очиститись від гріхів, щоб у вічності ми могли бути з Богом.
Тому ми святкуємо Успіння Божої Матері — день Її народження у вічне життя, свято возз’єднання з Її Сином.
Сьогоднішнє свято було настільки улюблене українським народом, що всі три наші лаври присвячені Успінню Богородиці. Це і зрозуміло, оскільки чернець помер для цього світу для того, щоб жити в іншому світі вже тут, на землі. Тому свято Успіння — це внутрішнє, духовне наближення до іншої реальності, нагадування нам про те, що тут ми на короткий, нетривалий час, щоб змінитись і у вічності бути з Богом.
Ми з вами, брати і сестри, хоча живемо у мирському середовищі, обтяжені багатьма обов’язками та турботами, теж повинні спрямовувати свій внутрішній погляд із цього життя у вічність. Тоді всі наші земні справи знайдуть інший зміст, інший вимір, духовну глибину.
Тому хочеться побажати всім нам, щоб ми відчули цю радість народження у вічне життя. Адже страх смерті — наслідок гріхопадіння та обмеженості нашої занепалої природи, і сенс земного життя — перемогти цю обмеженість і набути свободи життя тут на землі та радість у поєднанні з Господом. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 28 серпня 2022 р.
