Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Сьогодні, брати і сестри, ми з вами молитовно святкуємо Успіння Пресвятої Богородиці — нашої духовної Матері, адже Пречистій Господь усиновив все людство (Ін. 19:26–27).
Говорячи світською мовою — сьогодні святкуємо смерть Богородиці. Світському суспільству святкування смерті видається безумством, тому що для нього смерть — це жах, припинення всіх прагнень і радощів людини.
Хоча кожен знає, що він помре, однак невіруюча людина намагається не думати про це.
Для віруючої людини смерть не настільки страшна подія, як для невіруючої. Для неї смерть — це народження у вічне життя. Саме народження, тому що там, де щось припиняється, починається щось інше. Про це каже нам Святе Письмо, досвід святих, які знали про духовне життя більше, ніж ми.
Богородиця присвятила все Своє життя служінню Богові. І коли Її Син — Господь наш Іісус Христос — вознісся на небо, Вона чекала Своєї смерті — моменту, коли знову зможе бути з Ним і більше ніхто та ніщо не розлучить Її із Сином. Тобто смерть була для Божої Матері бажаною зустріччю з Господом.
Так само і для кожного з нас смерть — це зустріч з Богом.
Апостол Павел казав: «Я нічого більше не бажаю, ніж як з’єднатися з Господом» (див. Флп. 1:21–24).
***
Усі святі намагалися частіше згадувати про смерть. Святе Письмо каже нам: «Завжди пам’ятай про останні дні свої — і ніколи не згрішиш» (див. Сір. 7:39). Справді, якщо людина буде пам’ятати про смерть — не жахаючись її, а тверезо усвідомлюючи, що після смерті вона предстане Суд Божий, — тоді людина інакше сприймає навколишній світ, в неї інший внутрішній світ, вона розуміє, що її життя на землі обмежене в часі.
Як читаємо у книзі Буття, після того, як перші люди згрішили, на них були одягнені шкіряні ризи (див. Бут. 3:121), тобто людина стала фізично обмеженою у своїх здібностях в порівнянні з тими, які мала в раю. Ми знаємо, що до гріхопадіння тіло людини не горіло у вогні, не тонуло, не піддавалося дії сонця, вітру тощо, воно було досконалим і не старіло. Через гріх тіло стало тлінним, та ще більше постраждала наша душа — ми стали рабами пристрастей, які нас мучать, відводять від Бога і ведуть до загибелі.
***
З того часу сенс нашого життя полягає в тому, щоб побороти свої пристрасті, адже наше земне життя — це підготовка до вічності. І якщо ми гідно звершимо свій земний шлях, переможемо свої пристрасті, підготуємо свою душу, тоді після смерті й воскресіння наступить вічне, радісне, повноцінне життя. І тоді Господь оновить поїдений, як міллю, страстями й гріхами одяг нашої душі — наше тіло. Воно стане первозданним, не буде здатне хворіти, старіти, піддаватися болю і стражданням.
Усе це особливо усвідомлювали святі. Вони частіше намагалися згадувати про смерть — зокрема додавали до свого молитовного правила відповідні місця Святого Письма, деякі з них — ставили у своїх келіях труну і лягали в неї на ніч, нагадуючи собі, що смерть — це сон, після якого ми прокинемося у вічності. Що останній наших подих на землі буде першим подихом у вічності. Що після смерті не настає небуття, а починається життя, радісне життя, до якого ми з вами йдемо і якого прагнемо.
Ці думки навіювали усім нашим попередникам й особливо тим, хто намагався усе життя присвятити Богу й підготовці до вічності, — монахам — любов до свята Успіння Богородиці. Тому всі наші Лаври — Свято-Успенські.
Вітаю зі святом! Бажаю всім нам, щоб ми глибоко насадили в своєму серці ці істини, щоб ми сприймали смерть як зустріч з Богом, народження у вічне й радісне життя з Ним. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 28 серпня 2023 р.
