Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Сьогодні, брати і сестри, ми з вами чули євангельське читання про багатого юнака, котрий підійшов до Спасителя з питанням, яке хвилює кожного з нас.
«Що мені робити, аби наслідувати Царство Небесне?» — запитав він. Господь відповів: «Виконуй заповіді: не вбивай; не перелюбствуй; не кради; не лжесвідчи; шануй батька й матір і люби ближнього твого, як самого себе… Виконуючи це все, будеш спадкоємцем Царства Небесного». Юнак каже: «Я все це зберіг з днів юності моєї. Що я маю ще робити?» (див. Мф. 19:16–20).
Інколи трапляється, що і ми, хоч й ніби багато років ходимо в храм, сповідаємося, причащаємося, молимося, — в якийсь момент починаємо відчувати, що щось недоробляємо або робимо щось не так, як потрібно. Тоді ми підходимо до священика і питаємо, що нам робити, чому у нас такий стан?
Це майже ті самі слова, з якими звернувся до Господа юнак.
Відповідь Спасителя стосується саме цього юнака, але в ній прихована заповідь Господа, що стосується кожного з нас.
«Коли хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19:21).
Звісно, не кожен з нас може роздати своє майно і піти в монастир, як це роблять ті, хто намагається стати на найвищий щабель досконалості. Роздати майно потрібно було юнакові, який підійшов до Спасителя. Але якщо ми хочемо бути досконалими, ми повинні на першому місці в своєму житті поставити Бога.
І саме через те, що ми не ставимо Бога на перше місце в своєму серці і в своєму житті, ми і відчуваємо всередині порожнечу.
У багатьох з нас на першому місці робота, або сім’я, діти, чи бажання матеріального достатку… А серце людини настільки глибоке (такими нас створив Господь), що може наповнитися тільки Богом, тільки благодаттю Духа Святого. І якщо людина намагається наповнити серце чимось іншим, вона завжди відчуватиме стан порожнечі та страждатиме.
***
Однак ми можемо задати собі запитання: «Як ми можемо поставити на перше місце Бога, якщо в нас стільки зобов’язань по роботі (ми маємо багато сил і часу приділяти їй), і по сімейних справах ми маємо вирішувати дуже багато задач? Як, живучи в миру, можна цілком віддавати своє серце Богові, як це нам заповідує Господь?»
Ми можемо це робити. Якщо будемо робити все, що ми робимо, так, як це належить християнину.
Якщо ми у своїй роботі намагаємося виконувати двоєдину заповідь любові до Бога і до ближнього: «Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм; … возлюби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22:37–39), — тобто якщо ми працюємо з любов’ю до людей і з пам’яттю про Бога, тоді наша робота — це також служіння Богові. Адже Господь сказав: «Що ви зробили одному з братів Моїх менших, то ви зробили Мені» (див. Мф. 25:40).
При цьому, звичайно, робота не має бути гріховною. Адже буває і гріховна робота… Від такої роботи треба тікати, треба намагатися шукати собі той спосіб заробітку, який не пов’язаний з гріхом.
Так само і в сім’ї. Якщо ми виховуємо дітей в любові до Бога, якщо ми даємо їм правильний, християнський приклад, то це також служіння Богу.
Те ж і в стосунках між чоловіком і жінкою. Якщо ми терпимо і смиряємося, коли це потрібно, то це також є служінням Богові, адже ми виконуємо заповіді Божі.
***
Ось про це було звернене до юнака слово Господа.
Ми всі шукаємо досконалості, однак не всі докладаємо необхідні зусилля для того щоб її досягнути.
У особистій ситуації юнака йому задля досягнення досконалості потрібно було продати майно і роздати убогим, адже серце юнака цілковито належало його багатству. Однак, почувши відповідь Спасителя, юнак відійшов приголомшений — він не зміг у той момент вмістити слова Господні.
Тоді Спаситель дивлячись вслід юнака сказав Своїм учням, що важко багатому ввійти у Царство Небесне, легше верблюду пройти крізь вушка голки, ніж багатому ввійти в Царство Небесне. Апостоли спитали: «Хто ж може тоді спастись?»
Відповідь Господа була такою: «Що неможливо людям, можливе Богові» (див. Мф. 19:23–26). Це дає надію, що Господь не полишив цього юнака. Адже Богу все можливо, Він міг створити обставини, які, якщо серце юнака було відкрите, змусили його піти шляхом, до якого його закликав Господь.
Так само це втіха і нам з вами: Господь нас ніколи не полишить! Навіть якщо ми відвернулися від Бога, почали чинити не те, чого чекає від нас Спаситель, Він все одно нас ніколи не полишить. Інколи ми, йдучи життєвим шляхом, бачимо, що у нас не так складаються обставини, як ми хотіли б… Це все — перепони, які нас виводять на вузький шлях служіння Богові.
Ми повинні це бачити своїм духовний оком і — головне — завжди шукати волі Божої. Адже людина, яка стає на шлях виконання волі Божої, йде до Бога. Саме виконання волі Божої чекає від нас Господь.
І порожнечу в серці дає нам Господь, тим самим звертаючись до нас: «Ти робиш не те! Треба йти іншим шляхом!»
Тож прислухаймося до своєї совісті, до свого серця! Якщо відчуваємо порожнечу — шукаймо перш за все благодаті Божої. І коли благодать Божа наповнить наше серце, тоді ми відчуємо повноту. Адже — ще раз повторюся — ніщо не може наповнити серце людини, як тільки благодать Божа.
І Господь дасть нам відчуття повноти, радості тільки тоді, коли ми підемо цим шляхом.
Нехай Господь благословить нас в цьому і дасть нам сили чути й виконувати слово Боже. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 27 серпня 2023 р.
