Во Ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Сьогодні, брати і сестри, під час Літургії ми з вами слухали притчу, в якій Господь у стислій формі передає сутність людської історії — від початку до кінця.
Ми багато разів чули її, це притча про званих на вечерю (Лк. 14:16–24).
Один господар вирішив влаштувати бенкет і запросив на нього багатьох. Коли все було готове, він послав слугу, щоб той покликав запрошених — тих, хто за своїм походженням був гідний взяти участь у цій вечері.
Однак гості, ніби змовившись, стали відмовлятися. Один сказав: «Я купив землю, мені треба її подивитися. Вибач, я не можу прийти». Інший відповів: «Пробач, я купив п’ять пар волів і маю їх випробувати». А інший відмовився так: «Я одружився, тому не можу прийти».
Коли слуга повернувся і розповів своєму пану, що усі відмовилися від участі у святі, той розгнівався і сказав: «Піди на роздоріжжя та поклич усіх, кого зустрінеш, — кульгавих, сліпих, калік… Усіх клич, аби наповнився мій дім».
Слуга так і зробив та знову повернувся до свого пана: «Ще є місце». — «Іди і клич усіх, кого побачиш, тому що багато званних, та мало обраних».
***
Ці жорстокі слова, якими завершується притча, мають розбудити нас з вами. Адже під гідними участі у вечері, під обраними Господь мав на увазі старозавітний богообраний народ, який відкинув Месію-Спасителя. А наші предки належать до тих, хто був покликаний у другу чергу і відгукнувся — серед кульгавих, сліпих та ін. Однак з того часу минули століття, і ми з вами зараз поводимося так само, як перші покликані з притчі.
Населення нашого міста складає не один мільйон людей, однак скільки у Києві храмів? Не так вже й багато. Жителі одного багатоповерхового будинку могли б вщерть наповнити наш храм, так що й довкола нього стояли б люди. Та ми бачимо, скільки людей зараз у храмі.
Коли ми питаємо своїх рідних та сусідів, з якими у нас близькі відносини: «Чому ти не йдеш до церкви?» — то чуємо ті ж самі відмовки, що закарбовані у євангельській притчі. Один каже: «У мене дача, мені треба доглядати на город, сад. Й іншого часу, як субота та неділя, в мене на це немає». Інший каже: «Я працюю, інколи — й по суботах та неділях. Тому я не можу ходити до церкви». Інша: «У мене чоловік, котрий не розуміє мене. І я боюся непорозумінь й скандалів, й тому не можу приходити».
***
Слова, якими завершується притча: «Багато званних, та мало обраних», — мають отрезвляти нас з вами. Адже бенкет Господній вже розпочався, Господь вже серед нас і за Літургією дає нам Свої Тіло та Кров. І той, хто не бере участі у цьому бенкеті зараз, — не причащається, не сповідається, — не візьме участі в ньому й у вічності. Іншими словами: аби бути учасником бенкету Господнього на небі, треба бути учасником бенкету Господнього тут, на землі.
«Багато званних, та мало обраних». Ми повинні закарбувати ці слова у своєму серці. І щоразу, як нам спаде на думку: «А може, не піти сьогодні до церкви? Може, не піти на сповідь? Може, я пізніше підготуюся до причастя?» — вони будуть отрезвляти нас.
***
Господь каже: «Стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр. 3:20).
Деякі люди пускають Господа тільки до передпокою серця свого. Декотрі з радістю приймають Господа, але потім знову починають займатися своїми земними справами і ставлять їх вище за справи божественні. Є люди, які, хоч і розуміють, Хто стукає в їхнє серце, однак взагалі не пускають Господа — вони відкладають це на потім. Вони думають: «Я піду на пенсію, і тоді вже буду ходити до церкви». Та коли цей час настане — якщо настане, — ці люди набагато менше зможуть зробити для свого спасіння, адже в них вже буде мало сил і часу.
Але ж задумаємося: Кому ми відмовляємо!
Якщо ми не відповімо на Його заклик зараз, Господь постоїть біля серця нашого, постукає, та, побачивши, що ми перейняті земними справами, що нам не до Нього, — розвернеться і піде. А коли відкриються чертоги небесні і ми зрозуміємо, що опинилися поза Його бенкетом, це буде для нас найстрашнішим розчаруванням. Це розуміння нереалізованої можливості бути з Господом пектиме нас у вічності більше за пекельний вогонь. Особливо, якщо ми впустили Господа в серце, але потім заметушилися і відкинули Його.
Тому оці жорстокі слова — «Багато званних, та мало обраних» — мають бути весь час біля нашої свідомості, адже Євангеліє звернено до всіх і до кожного з нас. Кожен з нас повинен читати його з розумінням: Господь говорить це особисто мені. Якщо ми так будемо читати Євангеліє, тоді наше серце відкриється для Господаря бенкету. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 24 грудня 2023 р.
