Проповідь у День Святої Трійці (свято П’ятидесятниці). Що дає справжню і невичерпну радість?

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Зі святом, брати і сестри!

Сьогоднішнє свято пов’язане зі старозавітнім святом П’ятидесятниці. Старозавітня П’ятидесятниця відзначалася на 50-й день після старозавітньої Пасхи. У цей день усі, хто сповідував іудейську релігію, мали бути в Єрусалимському храмі. Тому в Єрусалим на це свято, аби принести жертви і вклонитися Богу, стікались люди з усієї Іудеї, з Месопотамії, з інших регіонів.

Апостоли, виконуючи заповіт свого Небесного Вчителя, перебували в Єрусалимі, молилися і чекали пришестя обіцяного Господом Утішителя. Вони зібралися у світлиці (кімнаті). Разом з апостолами була і Пресвята Богородиця.

Раптом здійнявся великий шум, ніби як від сильного вітру, і над головою кожного з них з’явився вогненний язик — це були видимі знаки зішестя на апостолів та Божу Матір Святого Духа. Апостоли отримали неабияку силу: вони відкрили в собі дар інших мов. Вийшовши на вулицю, учні почали проповідувати усім тим людям, які дісталися Єрусалима з різних країн, їхніми мовами Христа розіп’ятого, Який прийшов, щоб спасти цей світ.

Апостоли говорили саме іноземними мовами, які ніколи не вивчали, і ними проповідували Христа. Це не було безладне, позбавлене сенсу бормотання, яке можна почути сьогодні від харизматів, котрі й самі не можуть зрозуміти, що говорять. Звичайно, це диво справило величезне враження на людей, адже вони бачили іноземців, які говорили до кожного з них його рідною мовою. Того дня багато-багато людей навернулися до Христової віри.

Коли народилася Церква?

Це свято ми називаємо днем народження Церкви. Не у Різдво Христове народжується Церква, не у день Його страждань на Голгофі, а саме у день П’ятидесятниці. Чому так?

Згадаємо молитву Господа, яку Він звершив перед стражданнями, — так звану Первосвященницьку молитву. У ній Спаситель молився за Своїх учнів, про те, щоб Бог Отець зберіг їх. Молився Христос у ній і за тих, хто повірить слову апостолів, — тобто і за нас. Про що саме Він молився? Господь сказав: «Да будуть вони єдині з Нами, як Я єдиний з Тобою» (див. Ін. 17:20–21).

Тобто у цій молитві Господь молився про єдність усіх, хто повірить у Нього по слову апостолів, з Богом. При чому — щоб ця єдність була такою ж, як єдність Його, Бога Сина, з Отцем Небесним.

Ця єдність людства з Богом реалізується у благодаті Святого Духа. Хоч це важко (та навіть неможливо!) осягнути до кінця людським розумом, однак це не якісь уявні, а цілком реальні речі.

І благодать Господь дарував нам саме у день П’ятидесятниці. А ця єдність Бога та людства називається Церквою.

Апостол каже, що Церква — Тіло Христове. Глава цього Тіла — Господь наш Іісус Христос, а ми всі — члени цього Тіла (див. Рим. 12:4–5; 1 Кор. 12:12–27; Еф. 1:22–23). Як тіло має єдність в членах своїх (голова, інші члени — єдине тіло), так і ми у Церкві Христовій входимо у єдність з Богом.

Це надзвичайно важливо, це величезний дар нам від Бога.

Навіщо ми ходимо до храмів?

Не мірою дає Бог дар Святого Духа, говорить нам Святе Письмо (див. Ін. 3:34). Тобто людина отримує стільки дару, скільки вона може осягнути.

Спочатку нам дається насіння цього дару. Це відбувається у Таїнстві Миропомазання. Це не помазання єлеєм, яке звершується напередодні великих свят на вечірньому богослужінні. Миропомазання — одне з семи церковних таїнств, воно звершується одразу після таїнства Хрещення, разом з ним. Під час нього священник помазує людину святим миром. Святе миро освячує раз на кілька років напередодні Великодня предстоятель Церкви. Під час цього священнодійства він молиться, аби на того, хто буде помазаний святим миром, зійшла благодать Святого Духа.

Тож один раз у житті, при звершенні над нею таїнства Миропомазання, людина отримує дар, оце насіннячко благодаті Святого Духа, котре всіюється у душу, у саму серцевину людини.

І ми ходимо до храмів не для того, аби розчулюватися від слухання прекрасних піснеспівів або позбутися проблем зі здоров’ям чи проблем на роботі тощо. Ці проблеми — зовнішні обставини, через які Господь кличе нас до Себе, якщо ми засинаємо та відвертаємося від Нього. Господь вирішує ці проблеми, але ми приходимо до Церкви не задля цього.

Метою нашого перебування у Церкві, як сказав преподобний Серафим Саровський, є стяжання благодаті Святого Духа, тобто робота над тим, аби посіяне у нас насіння благодаті проросло і дало плоди.

Для цього нам потрібно очистити землю свого серця, а потім — насадити у нього добрі помисли, добрі справи. І тоді це насіння почне проростати та приносити плоди — стільки плодів, скільки людина може вмістити.

Ми всі різні за своїм духовним об’ємом: хтось менший, хтось більший. Але кожен може наповнити свій внутрішній об’єм благодаттю Святого Духа до країв.

Це стяжання благодаті Святого Духа дає те, що несвідомо шукає кожен на цій землі. Воно дає людині самореалізацію, радість. Адже ніщо інше, крім благодаті, не може наповнити ту безмежну безодню, якою є наше серце, і людина отримує повноту радості життя тільки тоді, коли вона це все зрозуміє і почне рухатися в цьому напрямку.

Крім того, це наповнення благодаттю буде нашим головним діянням й у Царстві Небесному — там кожен буде все більше й більше наповнюватися благодаттю та все більше й більше єднатися з Богом у молитовному спілкуванні.

Протоієрей Владислав Софійчук. 23 червня 2024 р.

Комментарии (0)

Сохранен как Проповеди

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *