З Воскресінням Христовим вітаю, брати і сестри! Сьогодні під час Літургії ми з вами слухали Євангеліє про зцілення двох сліпих людей. Вони бігли за Іісусом і кричали: «Сину Давидів, помилуй нас!». Господь не питав їх, у чому причина їхньої сліпоти чи як довго вони лікувалися. Він кожному з них поставив одне єдине запитання: «Чи віруєте ви, що Я можу це зробити?».
Це питання змінює все в житті людини, тому що мало знати, що Бог є. Біси також знають, що є Бог, але ми не можемо сказати, що вони вірують у Бога. Для того, щоб наша віра була християнською, справжньою, нам треба довіряти Богу. Нам треба вірити, що Бог може вивести нас із темряви, що Господь може в будь-яких складних обставинах зберегти нас і протягнути нам руку. Він всесильний, і ми повинні дозволити Його силі діяти в нашому житті.
Це дуже важливо для нас у такий складний час, в якому ми зараз живемо, — війна, обстріли, рідні на фронті… Віра людини змінює все. Ми бачимо, як це змінило все в житті тих двох сліпих. І ми ставимо собі питання: якби вони відповіли щось непевне або з недовірою, чи отримали б вони зцілення? Очевидно, що ні. І не через те, що Бог не зміг чи не захотів їх зцілити, а через те, що вони не змогли б прийняти цілющу силу Бога.
Так само і ми не можемо прийняти цілющу силу Бога в нашому житті, коли не довіряємо Йому, коли нас накривають хвилі житейського моря. Одні потопають, інші намагаються випливти. Тільки ті, хто, подібно до апостола Петра, тримають свій погляд на Христі й не сумніваються в Його допомозі, ідуть по цих хвилях житейського моря, як по твердині. І коли ми засумніваємося, ми починаємо поринати в ці хвилі, але ми пам’ятаємо, що Бог завжди поруч. Як Він підхопив Петра і сказав: «Навіщо ти засумнівався?» — так само Бог підхоплює нас, коли ми знову і знову поринаємо в ці хвилі. Тому нам треба берегти віру як довіру Богу.
Коли Господь зцілив двох сліпих, Він сказав їм: «Дивіться, нікому не розказуйте». Чому Він сказав такі слова? Тому що Бог прийшов не для того, щоб збирати натовп, не для того, щоб розважати людей. Бог прийшов для того, щоб спасати нас із вами.
Після цього до Господа приводять одного біснуватого, який не міг говорити. Господь вигнав біса з цієї людини, і вона почала говорити.
Господь ходив по містах і селах та проповідував. Він не чекав, поки люди прийдуть до Нього. Божа любов шукає можливість прийти й врятувати людину. Бог і сьогодні так діє в нашому житті — а як ми відповідаємо Богові? Ми говоримо: «У нас немає сил, обстріли, ми не висинаємося», — у нас нібито немає часу, ми шукаємо інші причини, щоб не трудитися духовно… Але подивімося на своє життя: у нас вистачає часу і сил на телефон, соцмережі, комп’ютер, телевізор, новини. Тож справа не в тому, що ми не маємо часу, щоб помолитися, чи почитати Євангеліє, чи сходити до храму.
Питання в тому, що ми вважаємо важливим для нашого життя. Адже ми віддаємо свій час на те, чому ми віддаємо своє серце. Подумаймо над цим і будемо укріплятися у вірі як у довірі до Бога, щоб і нам почути слова, які почули сліпі: «По вірі вашій нехай буде вам». Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 19 липня 2026 р.
