Прослухати аудіозапис проповіді
Сьогодні під час Літургії ми з вами, брати і сестри, чули притчу, яку розповів нам Господь Іісус Христос. Притчу, яка відтворює нам історію людства на землі (Лк. 14:16–24).
Один чоловік побажав зробити вечерю. І коли настав час вечері, він послав свого слугу, щоб він запросив тих, хто за своїм походженням були гідні брати участь у цій вечері. Але, як ми знаємо, ці люди почали відмовлятися. Один сказав: «Я купив землю, мені треба йти подивитися її. Тому не можу прийти на вечерю». Інший сказав: «Я купив п’ять пар волів, мені треба їх випробувати. Теж не можу прийти». Інший сказав: «Я одружився і тому теж не можу прийти».
І коли слуга прийшов до свого пана та сказав, що усіх кликав, однак усі відмовляються, тоді пан розгнівався і наказав: «Піди на роздоріжжя, на дороги та поклич кульгавих, сліпих, калік».
Слуга пішов, покликав, повернувся і каже: «Ще є місце». — «Іди вмовляй всіх, кого зустрінеш, аби вони прийшли і наповнився мій бенкет».
Заключає цю притчу Господь словами: «Ніхто з тих званих не вкусить моєї вечері, тому що багато званих, але мало обраних».
Ми з вами чудово розуміємо, що в першу чергу це притча про старозавітний богообраний народ, котрий був за своїм походженням гідний брати участь у бенкеті вічності. Однак ця притча стосується і нас з вами. Адже наші предки і ми з вами знаходимося серед тих, кого покликали в другу чергу, — серед хворих, кульгавих і т.д.
Однак багато з нас, хоча ми й живемо в Новому Заповіті, поводяться так само, як ті, хто відмовилися бути на цьому бенкеті. Інколи питаєш людей: «Чому ви не ходите до храму?» І чуєш майже ті самі слова, що звучать у притчі: «В мене робота, я працюю щонеділі, інколи і в суботу». Інші кажуть: «У мене земля — дачна ділянка. Коли я можу приділити їй увагу? Тільки у вихідні». Інші: «В мене чоловік (або жінка), який не розуміє моїх духовних устремлінь, тому я не можу бути на службі в церкві».
І люди, хоча й знають слова Спасителя, Котрий каже: «Стою біля дверей серця вашого і стукаю. До того, хто відкриє, Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (див. Одкр. 3:20).
Дуже часто люди пускають цього Високого Гостя тільки в передпокій свого серця, а потім знову продовжують займатися своїми справами. І цей Високий Гість посидить, посидить у передпокої серця і потім, бачачи, що про Нього забули, встає і іде.
Або ще гірше буває: коли Господь стукає в двері серця, а людина, хоча й розуміє, Хто до неї стукає, але ніби у вікно щось відповість, а потім біжить далі займатися звичними справами.
Було б добре цю притчу послухати тим, хто каже: «Бог у мене в серці». Це люди, які не поспішають на бенкет, на який запрошує усіх нас Господь.
Однак не забуваймо, що якщо людина не бере участь у цьому бенкеті тут на землі: не причащається, не сповідається, не ходить до храму, — то Господь не прийме її на бенкет вічності. Тому що «багато званих, та мало обраних». Ми маємо почути і запам’ятати цю фразу.
І кожен раз, коли чуємо Святе Письмо або відчуваємо, що нашого серця торкається благодать Божа, ми маємо згадувати цю притчу, відкривати своє серце і йти назустріч Богу, з радістю зустрічати Його. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 25 грудня 2022 р.
