Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Сьогодні, брати і сестри, Вселенська поминальна м’ясопусна батьківська субота. Для більшості громадян нашої країни цей день, на жаль, нічого не значить. А ті, хто ходить до храму, розуміють, наскільки цей день важливий для тих, хто вже знаходиться у вічності.
У кожного з нас є близькі, рідні, які вже перейшли в той світ. Вони, можливо, не задумувалися про своє духовне життя. Але те, що багатьом зараз здається нереальним і про що більшість не думає, є реальним у тому світі. І потрапляючи туди, людина бачить, що під час земного життя робила не те що треба, не туди направляла свої зусилля.
Такі люди з надією дивляться з того світу на тих, хто ходить до храму — у першу чергу на своїх родичів, близьких — на нас з вами. Вони дивляться на нас з надією і чекають наших з вами молитов.
Ми часто забуваємо молитися за спочилих. Але сьогодні — день, коли Церква нагадує нам з особливою гостротою, що треба прийти в храм і згадати в молитві про тих людей, які вже відійшли у вічність.
Одна річ — наша домашня молитва (вдома ми часто подумки відволікаємося, поверхнево молимося), інша річ — молитва церковна, коли ми збираємося разом для молитви. Тим більше, що у храмі разом з нами і святі, і Божа Матір — згадаймо подію свята Покрови! У храмі з нами возносять молитви за тих, кого ми поминаємо, усі святі.
Тому дуже важливо прийти в цей день до храму і вознести свої молитви, приєднавшись до цього потужного молитовного хору.
Цим ми справджуємо надії наших споличих, які чекають на наші молитви, милостиню, молитву Церкви.
***
Сьогодні світ живе так, ніби смерті не існує. Люди намагаються не думати про смерть. І зустрівши похоронну процесію, швидко відвертають очі і тікають подалі. При цьому кожен, якщо його спитати, розуміє, що настане той час, коли і він піде у вічність.
Ми з вами люди віруючі, і в цей день не можемо не задуматися про те, що і нас Господь прикличе до Себе. А також — про те, чи буде кому за нас тоді молитися: як ми виховали своїх дітей, чи є в нашому оточенні віруючі люди, які помоляться за нас. Адже жодна людина не може спасти душу тільки своїми справами. Наші духовні труди, наші добрі справи недосконалі, але вони є свідченням того, що ми хочемо бути з Богом, що ми хочемо бути добрими. Спасіння наше здійснюється не тільки добрими справами, а й по милості Божій та по молитвам Церкви. Тому так важливо, щоб хтось молився за нас коли ми перейдемо у вічність, щоб знайшлися люди, котрі будуть ходити до Церкви і подавати поминання за нас.
***
І сьогодні ми чули важливі слова з апостольського послання: «Все мені дозволено, але не все мені корисно. Все мені дозволено, але ніщо нехай не володіє мною» (1 Кор. 6:12).
У світі дуже багато спокус. Чим ближче кінець світу, тим більше згущається темрява. І ми маємо почути слова апостола з особливою ясністю для себе: ніщо не має нами володіти, окрім волі Божої та Євангелія.
Чим ближче кінець світу, тим більше не тільки спокус а й страхів. Пандемія (мори, про які згадував сьогодні в Євангелії Господь, Лк. 21:8–9, 25–27, 33–36), війна і багато інших бід сьогодні находять на наш світ… Але Господь каже нам: «Не жахайтеся, бо це ще не кінець».
Господь тих, хто вірний Йому, завжди збереже, при всіх бідах. Якщо людина буде поступати по совісті, буде вірна слову Божому, то Господь її збереже — дасть такій людині сили долати страх і йти до нашої мети. А наша мета — виконати волю Божу в цьому світі.
Тому, брати і сестри, згадуючи про тих, хто вже перебуває у вічності, будемо з тверезістю проходити наш життєвий шлях. Не будемо забувати про свою смерть, адже, як кажуть святі, пам’ять смертна дає сили не грішити. «Пам’ятай про кінець свій і вовік не згрішиш» (Сир. 7:39). Тому пам’ять про смерть — це блага пам’ять. Не будемо жахатися, бо в смерті немає нічого страшного. Смерть — це перехід з цього життя у життя вічне, де уже не буде ні страхів, ні війн, ні морів, ні гладів… Головне — щоб ми достойно підготувалися до цього переходу.
Смерть — це зняття гріховної одежі — нашого тіла, поїденого гріхом, страстями. Якщо сім’ячко не впаде в землю, воно не проросте. Так само і якщо ми не підемо в землю, то не проростемо для вічності. І це милість Божа, щоб ми відділили від себе гріховне тіло. А душа наша повинна бути чистою — для її очищення нам дане це життя, для цього Господь дає нам час і можливості.
Тобто: наше завдання — підготувати душу і через ворота смерті пройти у вічність. І там Господь зустріне нас і дасть нам оновлене тіло. І більше ніколи не буде ні хвороби, ні печалі, а тільки вічна радість з Господом. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 18 лютого 2023 р.
