Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Страшний Суд, про який ми сьогодні згадували, слухаючи Євангеліє, невідступно настане для кожної людини — незалежно від того, пам’ятає вона про нього чи не хоче навіть про нього думати.
Уперше Господь прийшов на землю, аби спасти людей. Він явився у цей світ як маленька людина — народився не у царській родині, а в одній з найбідніших сімей того часу. Із самого народження Спаситель зазнавав гонінь — люди шукали Його смерті ще коли Він був немовлям, і пізніше, коли Господь звершував Своє земне служіння. Коли настав час, Спаситель мужньо зійшов на Хрест і розіп’яв на ньому наші гріхи.
Ми живемо у вже врятованому світі. І від нас, нашої свободи волі залежить, чи ми підемо за Господом і будемо у числі врятованих, чи відвернемося від Бога і підемо своїм шляхом.
Бог створив людину абсолютно вільною. Настільки ж, наскільки вільний Він Сам — адже ми створені за образом і подобою Божою. І Він настільки поважає нашу з вами свободу, що дає нам цю можливість вибору.
Вибір свого майбутнього у вічності ми робимо тут, під час земного життя. Саме зараз нам дається цей відповідальний вибір, де нам бути — з Богом чи без Бога.
А життя на землі у порівнянні з вічністю — лише спалах. Людський розум не може обійняти поняття вічності. Коли ми думаємо про мільярд років — це лише початок вічності, а кінця у неї немає.
***
Ми знаємо зі Святого Письма, що вдруге Господь прийде вже не для того, щоб рятувати світ, — Він вже зробив все, аби спасти нас з вами, — а для того, щоб судити його. Спаситель прийде як грізний Суддя.
Яким чином Він прийде? Це також відкривається нам у Святому Письмі.
Спочатку з’явиться знамення Господа на небі (Мф. 24:30). Очевидно — це буде Хрест. Його буде видно усім людям — як усім помітна блискавка на небі.
Потім з неба зійде Сам Христос. У Діяннях ми читаємо, що коли Господь возносився на небо, апостоли споглядали за цим, і їм явилися два ангели та сказали: «Що ви дивитися на небо? Цей Іісус, Який вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як вознісся на небо» (Діян. 1:11).
Коли Господь прийде, всі будуть бачити Його, та вже буде пізно щось змінювати в своєму житті.
***
Як ми чули сьогодні в Євангелії, Спаситель сяде на престолі слави Своєї та розділить все людство на дві частини. Одних Він поставить праворуч від Себе, а інших — ліворуч.
З церковної історії відомо багато людей, які спаслися через подвиги заради Бога, — це і святі мученики, подвижники… Господь, бачачи силу духу одних людей, дає їм можливість проявити себе у мучеництві. Інших, відповідно до їхньої сили і здібностей, — кличе до подвижництва у пустелях, затворах тощо.
Однак і нам — людям, які живуть у миру, звичайним життям, — Господь також дає шанс увійти до Царства Небесного. І зробити це не так важко.
Про це говорить сьогоднішнє Євангеліє.
Господь каже тим, хто праворуч від Нього: «Я був голодним — ви дали Мені їсти, Я був спраглим — ви дали Мені пити, Я був у в’язниці, лікарні — ви прийшли до Мене». І люди праворуч сказали у відповідь: «Коли ми бачили Тебе голодним чи спраглим, коли ми приходили до Тебе?» — «Що ви зробили одному з цих менших, те зробили Мені» (див. Мф. 25:31–46).
Справи милосердя доступні кожному. Хто такий «менший»? Той, хто знаходиться у більш скрутних обставинах, ніж ми. Наприклад, ми знаємо, що якась людина хворіє, але за суєтою забуваємо про це і не допомагаємо їй. Так само не звертаємо уваги на голодного — не обов’язково того, хто простягає руку. Це може бути сусідка з нашого під’їзду, котра живе на якісь крихти та не має чого їсти. Ми думаємо: «Мабуть, у цієї людини є родичі». Або ж: «Ця сусідка мала думати, яка в неї буде пенсія, коли працювала». І знов проходимо повз чужої біди.
А ті люди, які так думають, будуть стояти ліворуч від Господа. Він скаже їм: «Я був голодним — ви Мене не нагодували, Я був спраглим — ви не дали Мені пити, я знаходився у в’язниці, лікарні — і ви не прийшли до Мене». І вони почують від Бога: «Ідіть, прокляті, у муку вічну».
А тим, хто праворуч, Він скаже: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу».
***
Брама Царства Небесного зачинена не зсередини, а ззовні. І кожен може прийти, відкрити її і зайти всередину. Як бачимо, це не так важко і це доступно кожному, адже справи милосердя дуже просто робити.
Але і цього інколи люди не роблять. Це значить, що вони не мають не те що християнських — навіть просто людських якостей. Адже це по-людськи — побачити того, хто страждає, і пожаліти його, допомогти.
Тому, брати і сестри, давайте задумаємося, адже всі ми предстанемо на Суд Божий. Він пройде миттєво — ніхто не зможе виправдовуватися. Перед свідомістю людини в мить пройде все її життя, згадаються усі випадки, коли вона відвернулася від ближнього, і випадки, коли вона простягла руку допомоги.
Однак треба допомагати людям не заради того, щоб війти у Царство Небесне. Ми не маємо думати: «Я допоможу і за це отримаю щось від Бога».
Не такого ставлення до добрих справ чекає від нас Господь! Він вчить, щоб ми робили їх, проявляючи любов. Під час Тайної вечері Спаситель сказав: «Нову заповідь даю вам: любіть одне одного» (Ін. 13:34). Тож ми повинні виховувати себе таким чином, щоб робити добрі справи з любові до Бога і до ближнього. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 19 лютого 2023 р.
