Перші чотири п’ятниці Великого посту ми зазвичай читаємо Страсні Євангелія. Сьогодні читали уривок з Євангелія від Матфея, наступного разу читатимемо Євангеліє від Марка, потім — від Луки, від Іоанна. Знову вони прозвучать в храмі на Страсному тижні, у Великий четвер, і тоді принесемо отриманий тут вогонь Страсних Євангелій у своїх серцях додому.
Церква благословляє нам у дні посту не забувати про страсті Христові, тому що кінцева мета цього нашого шляху — Воскресіння Господа нашого Іісуса Христа. Шлях до Воскресіння лежав для Господа через страждання, терпіння, хрест і смерть. Ми повинні пам’ятати про це у дні посту з особливою гостротою, адже, забуваючи про страсті Христові, ми занурюємося у суєту, починаємо займатися якимись другорядними речами як головними у житті.
Коли ми читаємо Євангеліє, тоді все встає на свої місця, тоді стає зрозуміло для нас, для чого ми живемо, що зробив для нас Господь і що ми повинні зробити для того, аби бути з Богом, аби відповідати на Його любов своєю любов’ю.
***
Сьогоднішнє Страсне Євангеліє від Матфея починається розповіддю про те, як одна жінка (її ім’я не вказується) взяла скляницю з дорогоцінним миром і вилила його на главу Спасителя. Ми знаємо, що це було дуже дороге миро: воно коштувало 300 динаріїв — це річний заробіток робітника. Декотрі апостоли обурилися: «Навіщо такі витрати? Можна було б продати це миро і гроші роздати бідним». На це Господь сказав: «Полиште її. Вона зробила це на Моє погребіння». Як ми знаємо, євреї ховали людей, замотуючи тіло в просякнутий різноманітними пахощами саван.
Спаситель також сказав, що цю жінку і те, що вона зробила, будуть пам’ятати до кінця світу. І ось, сьогодні ми згадуємо про це. Пророцтво Господа здійснюється. Ми згадуємо любов цієї жінки, яку вона проявила до Спасителя.
Це, очевидно, була небагата жінка. Вона була грішницею, але в серці мала глибоке покаяння та величезну любов до Господа. І всю свою любов вона вклала в цей свій жертовний вчинок.
***
Закінчується сьогоднішнє Євангеліє теж розповіддю про жертовне діяння. Йосип і Никодим до певного часу були таємними учнями Спасителя. Обидва займали високе соціальне положення і, мабуть, боялися, що втратять його, якщо заявлять про себе як про учнів Христових.
Лише побачивши Спасителя розіп’ятим, вбитим, вони відкинули усі страхи. Йосип пішов до Пілата та просив Його тіло, щоб достойно поховати Господа. Никодим приніс для погребіння близько 100 літрів дорогоцінних пахощів.
***
Читаючи про ці два випадки жертовної любові — жінки-грішниці та Йосипа з Никодимом — ми повинні задуматися про своє ставлення до Господа: чи маємо ми хоч крихту такої любові, яка має бути в учня Христового до свого Спасителя?
Якщо Господь через апостола каже: «Безперестанно моліться» (1 Фес. 5:17), — то ми не можемо обмежуватися тільки молитовним правилом вранці і ввечері. Ці слова сказані не просто для краси. Вони означають, що ми маємо безперестанно пам’ятати про Бога, адже пам’ять про Бога — це вже молитва. Молитва може проявлятися по-різному, вона буває і без слів.
Ми не можемо обмежуватися тільки милостинею, яку ми комусь дамо, або якимось одним добрим ділом, адже Господь каже, що весь закон і пророки вміщаються в двох заповідях: «Возлюби Бога свого… і ближнього свого як самого себе» (див. Мф. 22:37–39). Тобто усі наші справи повинні бути просякнуті любов’ю до Бога й до ближнього. Якщо ми не маємо любові в серці, то і наші добрі справи навряд чи будуть справді добрими, адже будуть отруєні або гордістю, або якимось розрахунком тощо.
Тож, згадавши про жертовні вчинки, які здійснили ця жінка та Йосип з Никодимом, давайте подивимося на своє життя, заглянемо в своє серце. І не тільки зараз, на початку Великого посту: поки є час, підготуємося до гідної зустрічі найвеличнішого свята — Воскресіння Господа нашого Іісуса Христа! Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 3 березня 2023 р. Проповідь після першої Пассії
