Перед початком Успенського посту Свята Церква благословляє виносити на середину храму Животворящий Хрест Господа нашого Іісуса Христа.
Хрест — це наша зброя, наш прапор перемоги, це наша віра в те, що і наші гріхи, у яких ми розкаялися, Господь розіп’яв на Хресті, тож ми маємо прощення стражданнями, милістю і любов’ю Господа нашого Іісуса Христа до нас.
Йдучи на боротьбу, людина, аби отримати перемогу, бере з собою зброю або ж просить допомоги у більш сильних. Так само і ми з вами, брати і сестри, вступаючи у духовну боротьбу, якою є піст, боротьбу із самими собою, зі своїми страстями і гріхами, беремо найсильнішу зброю — благословіння Спасителя і Його Животворящий Хрест.
***
Успенський піст присвячений дивній й незрозумілій світу події — смерті Божої Матері. Але Її смерть, так само як і життя, була незвичайною. Богородиця усе життя присвятила служінню Своєму Сину і Богу. І мабуть, Вона могла б повторити за апостолом Павлом його слова: «Нічого більше не бажаю в житті, як возз’єднатися з Богом моїм» (див. Флп. 1:23).
Усе життя Її проходило саме в цій думці, тому смерть Божої Матері стала коротким, миттєвим сном, який завершився пробудженням в обіймах Її улюбленого Сина.
Апостол Павел і Божа Матір мають стати для нас взірцями для наслідування. Ми повинні проводити своє життя, пам’ятаючи, що найсолодше і найрадісніше для нас — возз’єднання з Господом. Це возз’єднання починається вже зараз, у цьому житті. Адже те, що для нас важливе тут, буде важливим для нас і у вічності, і від того, які цінності ми встановимо в своєму житті, залежить наша доля після смерті.
Ми знаємо, що після смерті кожен з нас проходитиме митарства — випробування стосовно нашого життя. Якщо людина виховала в собі певну страсть, пристрастилася до чогось у цьому світі, тоді вона замість того, щоб підійматися далі до Господа, залишиться на тому митарстві, де їй запропонують жити з цією страстю.
Наприклад, якщо людина пристрастилася до матеріальних речей, багатства, то, бачачи багатство на одному з митарств, вона далі не піде, а залишиться на цьому, ніби благому для неї, рівні у вічності. Але яка буде мука для людини, коли вона побачить, де святі, а де вона, коли усвідомить, що залишилась без Бога!
Звичайно, ми живемо в матеріальному світі, ставимо собі певні цілі, яких хочемо досягти, зокрема достатку. Але це не повинно бути нашим головним пріоритетом. Наше серце має належати Господу. І якщо ми, подібно до Божої Матері і апостолів, будемо шукати єднання з Богом тут, у цьому житті, то й переступивши межу життя земного і життя вічного, ми з’єднаємося з Господом.
***
Це чудово розуміли і розуміють ті, хто зрікся світу, — монахи. Бажання єднання з Богом і життя заради Бога, сприйняття смерті як короткого сну, після якого буде пробудження у життя вічне, — головний мотив їхнього життя. Саме тому всі три найважливіші монастирі нашої країни — Лаври — носять назву свята Успіння Божої Матері.
Сьогодні ми також згадуємо пам’ять святих мучеників Маккавейських, які ще у Старому Заповіті жили стремлінням угодити Богу. Для них головним було — не порушити заповіді Божі. І коли постав вибір між життям земним, але зі зрадою Богу, і смертю, вони обрали вірність Богові. І святі мученики залишилися у пам’яті народній і пам’яті церковній як переможці смерті, носії перемоги добра над злом.
***
Згідно з церковно-народною традицією, в цей день ми освячуємо плоди зілля і мед. Більшість з нас, хто не має дачі, пасік, приносять до храму не своє зілля і мед. Тож ми не розуміємо сенс освячення плодів так, як це розуміли наші предки. Для них було надзвичайно важливо саме у цей день принести перші плоди своїх трудів і освятити їх, для того щоб Господь благословив і майбутній рік, давав у свій час дощ, щоб було що їсти і не настав голод. Це потрібно і для того, щоб ми, вкушаючи плоди, дякували за них в першу чергу Богу, Який дає нам усе для життя.
Протоієрей Владислав Софійчук.
Свято Винесення чесних древ Животворящого Хреста Господнього, 14 серпня 2023 р.
