Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ми з вами знаємо, що, згідно зі Святим Письмом, вченням Церкви: аби увійти у Царство Небесне, необхідно стяжати любов до Бога та любов до ближнього (див. Мф. 22:37–40).
Щоб у нас в серці була така любов, треба багато-багато попрацювати над ним. Треба сповідатися, навчитися покаянню, адже покаяння відкриває врата Царства Небесного для нас вже тут, на землі. Треба навчитися молитві, треба навчитися багато чому іншому в духовному житті, насамперед — боротьбі зі своїми особистими гріхами і страстями, які опутали нашу душу. Цій боротьбі можна навчитися, застосовуючи до конкретно своєї ситуації, своїх духовних проблем досвід святих отців. Книги з їхніми повчаннями є у відкритому доступі. Тільки наше небажання, лінь (прикриті виправдовуванням, що ніби нам нема коли читати) не дають нам це робити.
Однак для того, щоб увійти в Царство Небесне, потрібна ще одна надважлива річ. Про неї сьогодні нам нагадує євангельська притча, яку ми чули під час Літургії. Ця річ — прощення.
Ми інколи поверхнево ставимося до цієї чесноти. Нам здається, що, коли нас образили, ми прощаємо. Однак як ми зазвичай прощаємо? Ми ніби простили, але при цьому не вирвали образу зі свого серця, у нас залишається неприязнь до людини, яка нас образила, ми більше не хочемо її бачити і з нею спілкуватися.
***
Євангельська притча про немилосердного боржника (Мф. 18:23–35) розкриває важливість і сутність справжнього прощення.
У цій притчі Господь розповідає про те, як цар прикликав свого боржника, який був винний йому надзвичайно велику суму грошей — 10 тисяч (по-церковнослов’янськи «тьма») талантів. Якщо спробувати уявити — це мільйони доларів. Боржник прийшов, впав царю в ноги і почав просити: «Потерпи на мені, і все тобі заплачу». Звісно, що він ніяк не міг повернути таку величезну суму, перебуваючи в тому скрутному становищі, в якому був.
Цар, побачивши, що ця людина визнає справедливість своєї провини, змилостивився та все їй простив. Можемо уявити радість боржника! Тим більше, що за законами того часу, боржників продавали у рабство разом з їхніми сім’єю і майном. Тобто цар звільнив цього боржника не тільки від боргу, а й від страшної долі.
Тож здається, з яким радісним серцем мала вийти від царя ця людина! Однак ми бачимо, що цей боржник одразу знаходить свого клеврета, який був винен йому у 500 разів менше — 100 динаріїв. Незважаючи на отримане прощення, колишній боржник схопив свого клеврета і став його душити, кажучи: «Поверни мої гроші!»
Клеврет став просити в нього прощення тими ж словами, якими той тільки-но звертався до царя: «Потерпи на мені, і все віддам тобі». Однак той посадив його у в’язницю, допоки не віддасть всього боргу.
Друзі цього клеврета, почувши про те, що сталося, пішли до царя і все доповіли. Цар знову кличе до себе колишнього боржника і каже: «Лукавий рабе! Я простив тобі весь твій борг. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?» — і віддає його мучителям, поки той не поверне весь борг.
Господь завершує цю притчу страшними для нас словами: «Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провин його».
***
Звернемо увагу на останні слова.
Ми зазвичай прощаємо поверхнево, якщо прощаємо взагалі… Якщо людина просить прощення, ми їй не віримо, коли насправді, можливо, варто дати їй шанс, прийняти її з тим же серцем, як до того, як вона нас образила.
Наскільки важливе для нашого спасіння саме прощення, ми можемо побачити також з того, що коли апостоли попросили Господа: «Навчи нас молитися», — Він дав молитву «Отче наш», а в ній є такі слова: «Залиш нам борги наші, як ми залишаємо боржникам нашим».
Тож прощення Богом нам наших гріхів — а без цього ввійти у Царство Небесне нереально — можливе лише за умови, якщо ми навчимося прощати від усього серця наших ближніх.
***
З цієї притчі ми дізнаємося про силу прощення та про сутність нашого спасіння: те, що воно можливе через прощення нами інших, — це один з найважливіших, фундаментальних законів, встановлених Господом, — закон справедливості.
Ті, хто намагався простити від усього серця ближнього, розуміють, наскільки це важко, і їм трохи відкривається тайна Хреста Господнього. Адже хресні страждання були необхідні для того, щоб був виконаний цей закон справедливості. Господь поніс хресні страждання як покарання за наші гріхи для того, щоб мати право прощати нас.
І ми повинні розуміти це, адже на сповіді ми щоразу отримуємо абсолютне прощення наших гріхів і тоді з чистою совістю підходимо до Чаші Господньої.
Зараз ми не бачимо довкола себе справедливості. Це через те, що кожен з нас має свободу волі. Однак в кінці кінців, на Страшному Суді справедливість зацарює: кожен отримає по своїх справах (з одного боку) і по милосердю Божому (з іншого).
А як ми бачимо з євангельської притчі та з молитви Господньої, милосердя відкривається лише тим, хто сам милосердий.
Тож ми маємо докладати зусилля, аби навчитися прощати наших ближніх. Не формально, а від усього серця. Інакше нам буде неможливо увійти в Царство Небесне.
Згадаємо сьогодні усіх, кого ми маємо простити. Не по справедливості, а по милості. Цьому вчить нас Господь.
Протоієерей Владислав Софійчук. 20 серпня 2023 р.
