Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогоднішнє євангельське читання, брати і сестри, пояснює, чому іноді наша молитва буває непочута.
Одного разу, коли Господь йшов зі Своїми учнями, за Ним бігла жінка-хананеянка (Мф. 15:21–28). Вона не належала до Старозавітної Церкви, була язичницею, однак вважала Спасителя за Людину, Яка може вилікувати будь-яку хворобу. А як каже Євангеліє, її донька була біснуватою. І ось жінка мала останню надію, що її доньку зцілить Іісус. Однак Спаситель не звертав на неї уваги, йдучи далі. Ми знаємо, що це не було для Нього властивим.
Тоді апостоли почали казати Іісусу: «Допоможи їй». Відповідь була жорстока, знову ж таки, не властива для Спасителя. Він сказав: «Я посланий тільки до синів дому Ізраїлевого». Ізраїль, родоначальником якого був Авраам, був народом віри, в якому виховувалась віра і з якого мав вийти Месія Спаситель.
Відповідь Іісуса не зупинила хананеянку. Вона знову попросила, щоб Він допоміг їй. Тоді Спаситель сказав: «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам». Навряд чи хтось з нас витримав ці слова, якби так відповів нам священик, однак ми бачимо смирення цієї жінки-хананеянки. Вона сказала: «Так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх».
Господь вже не міг випробовувати віру цієї жінки далі, Він привселюдно сказав: «О, жінко! Велика віра твоя; хай буде тобі, як ти хочеш». І її донька зцілилася у той же час.
***
І нас Господь, буває, не чує одразу. Або ж взагалі не відповідає на наші прохання. Чому?
Бог дає кожній людині зрости в її міру віри, утвердитися у вірі і проявити її, і після цього, як це було у випадку хананеянки, в кінці кінців виконує наше прохання. За умови, якщо це буде нам на користь.
Ми не знаємо майбутнього, ми не знаємо, до чого призведе те, що ми просимо, якщо ми це отримаємо. Тому часом Господь взагалі не виконує наші прохання.
Однак праведний Іоанн Кронштадтський каже: «Не сумнівайся, будь твердий у вірі. Господь владнає твоє життя якнайкраще».
Тож коли ми просимо, ми повинні бути готові заглибитися у своїй вірі. І, крім того, просячи, ми завжди маємо додавати слова: «Нехай буде не моя воля, Господи, а Твоя». І Господь владнає наше життя якнайкраще. Велике бачиться здаля. Якщо ми будемо уважними до свого духовного життя, то побачимо, що якщо Господь і не виконав наше прохання, то в кінці кінців Він владнав все, так як краще.
***
Тому сьогоднішнє євангельське читання має налаштувати нас на те, щоб ми в житті шукали не свого, а Божого. І тоді буде якнайкраще для нас, тому що Господь дає людині більше і краще, ніж вона просить.
Ми можемо згадати євангельського Закхея, який виліз на дерево, бо хотів побачити лице Іісуса. Господь зупинився і не тільки заговорив з ним, а й сказав: «Я буду сьогодні в тебе вдома» (див. Лк. 19:1–10).
Можемо згадати й розбійника, який, висячи на хресті поряд з Іісусом, попросив Його: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» І Спаситель відповів йому на це: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (див. Лк. 23:39–43).
Ми через свою гріховність і обмеженість розуму можемо не бачити цього одразу, але коли минає час, то усвідомлюємо, що Бог справді дає більше і краще за те, що ми просили. І тоді дякуємо Богу.
Ось ця вдячність Богу повинна упереджувати наші прохання. Тоді ми не будемо сумніватися і хитатися у своїй вірі.
Нехай Господь укріпить нас і владнає наше життя так, як це бачить Він. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 1 жовтня 2023 р.
