Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам, брати і сестри, про те, наскільки є важливим для кожного страх Божий.
Ми сьогодні чули про те, як Господь наш Іісус Христос ще на початку Свого земного служіння одного разу проповідував біля озера. До Нього приступило дуже багато людей. Аби всі бачили Його та ніхто Його не тіснив, Спаситель сів у човен, що знаходився поруч (це був човен Симона, майбутнього апостола Петра), і попросив Симона трохи відплисти подалі.
Після проповіді Господь сказав Симону Петру: «Закинь сіті у воду». Той здивувався: «Наставник! Ми усю ніч трудилися, але нічого не впіймали, — та продовжив: — Однак по слову Твоєму зроблю, що Ти кажеш» (див. Лк. 5:4–5).
Як досвідчений рибалка, він розумів, що якщо риба не ловилася вночі, то тим паче вона не буде ловитися ні вранці, ні вдень. Однак Симон закинув сіть, та потім не міг сам її витягти — так багато у ній було риби! Він попросив допомоги у своїх друзів, що були в іншому човні неподалік, — це були майбутні апостоли Яков та Іоанн. Усі разом вони наповнили рибою обидва човни.
Симон Петро був дуже вражений дивом, що сталося, він впав до ніг Іісуса й сказав: «Господи! Я грішна людина, відійди від мене!» Це був священний страх людини, яка зіткнулася з надзвичайною Божественною дією.
Зазвичай ми називаємо цей стан страхом Божим — коли людина вперше стикається з явним проявом дії Божої в її житті та її огортає священний трепет. Таке бувало в житті майже у кожного.
***
Святе Письмо каже, що «початок мудрості — страх Господній» (див. Притч. 1:7). Цей страх створює дистанцію між людиною і Богом, без якої неможливі наші стосунки з Ним, адже не є допустимим панібратське ставлення до Господа, яке ми інколи зустрічаємо у протестантів, та й у деяких православних вірних, які дозволяють собі розповідати анекдоти про Бога…
Ця дистанція між людиною та Богом має завжди зберігатися. Навіть якщо ми, перебуваючи у Церкві, з часом починаємо звикати до святині, усього святого, до Церкви — ми повинні мати страх Божий.
Водночас на шляху наближення людини до Бога цей страх трансформується. Спочатку він є жахом, який відчув апостол Петро. Це страх раба, страх отримати покарання за наші гріхи, коли ми усвідомлюємо, що за своє гріховне життя маємо бути покарані.
Коли ми починаємо трудитися над собою й наближатися до Бога, тоді страх стає страхом втратити ту нагороду, яку ми сподіваємося отримати за свої покаянні труди. Він присутній у більшості з нас, однак він також ще не є досконалим.
Який же страх Божий досконалий?
Це страх сина перед Батьком. Це коли немає жаху покарання і страху втратити якусь нагороду. Це страх любові, це страх образити любого Отця.
***
Такий страх має кожен, хто давно наближається до Бога, намагається жити за заповідями. Але це теж страх.
Знову згадаємо слова Святого Письма: «Початок мудрості — страх Господній». Якщо людина втрачає страх Господній, то як би високо не піднялася по сходинкам до Бога, враз скочується вниз і благодать Божа відступає від людини.
А коли благодать відступає від серця, людина впадає в пітьму, лишається наодинці зі своїми страстями. Вона не має Божої допомоги, і страсті знову нападають на неї. Тоді людина має знову крок за кроком підійматися по сходинкам до Бога, аби знову отримати те, що колись мала в своєму житті.
Тому так важливо мати страх Божий і віддалятися від тих, хто його не має, адже це заразний стан — коли людина вільно ставиться до священного, усього святого, жартує над цим. Ми не повинні пройматися цим духом, ми маємо боятися його. Адже втративши страх Божий, ми втратимо і Бога.
***
Господь відповів Симону: «Не бійся. Віднині будеш ловцем людей» (Лк. 5:10). Тобто з рибалки Симон Петро перетворюється на ловця людей і приймає жезл апостольського служіння. У цей момент він полишив усе, чим займався до цього, і пішов за Господом. Так само вчинили й Яков та Іоанн.
Прочитавши сьогоднішній євангельський уривок, ми повинні задуматися про своє життя: де я знаходжуся, чи я зберіг страх Божий? чи є в моєму серці любов до Бога?
Більше того, ці питання ми маємо ставити собі весь час, аби розуміти, в якому ми перебуваємо відношенні стосовно Бога.
Нехай Господь збереже нас в Своєму спасительному страху і дарує нам спасіння. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 8 жовтня 2023 р.
