Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні, брати і сестри, під час Літургії ми з вами чули проповідь Господню, а саме — одну з найвідоміших притч Спасителя.
Притча про Сіяча (Лк. 8:5–15), напевно, найбільш зрозуміла з усіх євангельських притч, адже Христос, розповідаючи про небесні істини, використав образи зі звичайного життя. Тим більше, Господь на прохання апостолів Сам розтлумачив цю притчу, і це роз’яснення також є у Євангелії.
«Вийшов сіяч сіяти зерно своє, — виголошуючи ці слова, Господь, можливо, показав на сіяча, який саме працював неподалік. — Одне насіння впало при дорозі і було потоптане, і налетіли птахи і поклювали його. Інше впало на каміння і, зійшовши, засохло, бо не мало вологи. Інше впало в терня, воно зійшло і мало корені, однак виросло терня і заглушило його. Інше ж насіння впало на добру землю і дало стократний плід».
Завершив Спаситель цю притчу словами: «Хто має вуха слухати, хай слухає!»
***
Христос, тлумачачи цю притчу, каже, що насіння — це слово Боже.
Слово Боже — гострий меч, що проходить до самих глибин душі. Ніщо так не здатне змінити людину, як слово Бога до неї.
Де ми знаходимо слово Бога? У Святому Письмі. Тому Церква благословляє читати Святе Письмо щодня (бажано вранці), адже наша душа так само, як і тіло, потребує їжі. І вона споживає їжу щодня, незалежно від того, розуміємо ми це чи ні. Питання в тому, яка це їжа: доброякісна чи шкідлива? Вона доповнює наші духовні сили чи отруює їх?
Найбільше ми годуємо свою душу новинами. Та вони отруюють нашу душу, тому що більшість новин мають негативний характер. Люди уважніші до зла, ніж до добра, тому ЗМІ переважно дають саме негативну (а часто й неправдиву) інформацію.
Цією недоброякісною їжею ми зазвичай насичуємо свої душі зранку. А Свята Церква каже, щоб ми вранці, помилившись, почитали Святе Євангеліє, Апостольські послання та Діяння. І наситивши цією їжею свій розум і душу, далі проводили свій день.
***
Тож насіння у притчі — це слово Боже. Ґрунт, на який воно падає, — це наше серце.
Наше серце буває як дорога. Насіння, впавши на дорогу, затоптується людьми чи задавлюється транспортом, або ж його скльовують птахи.
Яке серце подібне до дороги? Це серце людини, котра не має уваги до самої себе.
Як каже Святе Письмо, Господь чується не у буревії, не в землетрусі, не у вогні, а у віянні тихого вітру (3 Цар. 19:11–13). Це значить, що аби почути слово Бога, необхідна внутрішня тиша.
Однак сучасна людина зазвичай «живе у навушниках»: ми весь час слухаємо якесь мирське аудіо, наприклад світську музику, нас оточує бурхливий інформаційний світ, і більшості з нас, на жаль, вже не властива тиша.
Тож серце людини, яка не знає досвіду внутрішньої тиші і не шукає її, подібне дорозі.
Тоді біси — птахи, про які говориться у притчі, — приходять і викрадають слово Боже, яке людина навіть і не сприймає — можливо, фоново почує, але вона зайнята своїми думками. І навіть почувши проповідь у храмі, вийшовши з нього, одразу забуде, що чула, бо слово не торкнулося її серця…
Як зрозуміти, що слово Боже справді почуте нами? Коли воно проходить до серця нашого і коли ми втілюємо його в своєму житті — тоді, значить, ми почули слово Боже.
А якщо ми лише послухали і одразу переключились на щось інше — насправді ми його не чуємо. Наше серце в цьому разі подібне до дороги, про яку говорить у Своїй притчі Спаситель.
***
Інше насіння впало на кам’янистий ґрунт. Воно ніби й починає пускати коріння й рости, але каміння заважає йому розвиватись. Цей ґрунт у притчі — серце людини, яка з радістю приймає слово Боже, але під час випробувань відпадає від Бога, людини, яка не має ревності до Бога, не має духовної сили.
Ми з вами живемо в часи випробувань. І треба мати глибоке духовне коріння, щоби встояти перед ними. Ми повинні весь час звертатися до Бога в молитві, намагатися йти до Бога і зм’якшувати ґрунт свого серця через таїнства Сповіді та Причастя. Тоді ми зможемо духовно укорінитися і принести плід духовний.
***
Інший ґрунт, про який згадує у цій притчі Господь, — це ґрунт, засіяний не тільки добрим насінням, але й терням. І Господь розтолковує нам з вами, що терня — це спокуси світу цього, зокрема багатство.
Серед нас майже немає багатих, і ми зазвичай засуджуємо багатство. Але якщо ми задумаємося, то зрозуміємо: багатство само по собі нейтральне. Відомо чимало людей, які мали величезні статки, але досягли святості, тому що статки були для них інструментом для спасіння — вони направляли їх на те, щоби стяжати Царство Небесне. Багатством, яке є неправедним (тобто незаслуженим) даром людині, вони стяжали праведне багатство на небі.
Але чому ж Господь сказав, що важко багатому ввійти у Царство Небесне? Тому що багатство відкриває людині можливість творити будь-який гріх…
Багатство об’єднує в собі також і дорогу з притчі й кам’янистий ґрунт… Тому що коли людина багата, вона покладає всі свої сили на те, щоб зберегти своє багатство, і на спокуси, двері до яких їй відкриває багатство, — а отже вона не чує слова Божого. А якщо й чує — вона не може пройти випробування, тому що боїться втратити своє багатство.
Однак терня — це не лише багатство. Ми всі проходимо через ласощі світу цього, у кожного є свої спокуси — своє терня, яке коле наші руки, інколи навіть до крові. Ми не можемо витримати натиску спокус цього світу, слово Боже заглушається ними.
І тільки через важкий труд — інколи це труд до духовної крові — виполовши з нашого серця це терня, ми зможемо стяжати таке серце, яке буде добрим ґрунтом для слова Божого і про який говорить в цій притчі Господь: «Насіння впало в добрий ґрунт і принесло стократний плід».
***
Як говорить Господь, цей плід стяжається терпінням.
Кожен з нас проходить через усі етапи, про які говориться у притчі про Сіяча. Через спокусу розсіювання уваги до свого духовного життя і до слова Божого — це дорога. Через спокусу випробувань — кам’янистий ґрунт. Через наші особисті спокуси — терня.
Саме і тільки терпінням ми можемо подолати усі спокуси й удобрити та зм’якшити наше серце.
Терпіння необхідне у будь-яких обставинах життя: і людині сімейній, і ченцю… Адже для того, щоб стяжати здорові сімейні стосунки, необхідне терпіння з боку і чоловіка, і жінки. На роботі, якщо віруюча людина одна в колективі людей, далеких від Церкви, вона може вистояти лише завдяки терпінню. І в монастирі, де свої спокуси, можна вистояти і удобрити ґрунт серця свого саме терпінням.
Тому давайте будемо не тільки слухати слово Боже, але й також чути і виконувати його, і приносити Богу плід стократний в терпінні нашому. Амінь.
Протоієрей Владислав Софійчук. 29 жовтня 2023 р.
