Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні, брати і сестри, особлива субота. Люди воцерковлені намагаються в цей день і напередодні ввечері бути на поминальних богослужіннях.
Вселенська м’ясопустна субота звершується напередодні Неділі про Страшний Суд — завтра під час Літургії буде читатися Євангеліє про Страшний Суд. Чому ми називаємо його Страшним? Тому що цей Суд буде остаточним. Господь виголосить кожній душі повеління, де їй перебувати у вічності. Боже рішення буде остаточним, безповоротним.
Для нас є дуже важливим пройнятися словами цього Євангелія. І сьогоднішнє поминання спочилих потрібне у першу чергу нам самим.
Поки ми йдемо по життю, нас постійно накривають хвилі житейського моря, ми розпорошуємо свою увагу на другорядне і забуваємо, що кожен з нас піде з цього світу і встане перед Судом Божим. А коли ми молитовно поминаємо своїх близьких, які вже перетнули поріг смерті, ми згадуємо про це. Це є дуже важливим — відриватися від звичної суєти та згадувати про те, що Господь покличе і нас.
Жодна людина, ми знаємо, не живе на землі вічно. Так, спершу ми були покликані до вічного життя у цьому світі, однак через гріх втратили це. І в цьому провина не лише наших прабатьків Адама і Єви — кожен з нас своїми гріхами впускає в себе отруту духовної смерті.
***
Що таке духовна смерть? Це відлучення людини від Бога. Воно відбувається через гріх, адже Господь святий, і ніхто грішний не може бути з Ним. Гріхом ми віддаляємо себе від Бога. Чим більше людина робить гріхів, тим далі стає від Бога.
І головний сенс життя на землі — зцілити свою душу від гріха. З кожним кроком на цьому шляху зцілення ми наближаємося до Бога.
Після гріхопадіння з’явилася й смерть фізична. У духовному сенсі вона є благом. Адже якби її не було, наша отруєна гріхом людська природа ніколи б не могла наблизитися до Бога. А оскільки є фізична смерть, ми зцілюємо свою душу від гріха, а потім знімаємо цей одяг смерті — наше отруєне гріхом і духовною смертю тіло. І ми маємо надію — якщо з Божою допомогою нам вдалося зцілити душу — отримати після загального воскресіння оновлене тіло, в якому вже не буде ніяких пристрастей, тяжіння до гріха.
І тоді ми — наша зцілена від гріха душа в оновленому тілі — знову об’єднаємося з Богом і перебуватимемо з Ним у вічності.
***
Про це наші думки сьогодні. А також — про наших померлих. Вони з надією дивляться на нас, оскільки ми маємо можливість молитися і творити добрі справи не тільки для себе, а і для них. Адже Господь по Своїй милості й любові приймає наші добрі справи і за тих, в пам’ять про кого ми творимо їх, про кого ми молимося.
Кожен, у кого померли близькі й рідні, відчуває: я не додав їм любові, уваги, не було в мене достатньо терпіння по відношенню до них, коли вони були в спокусі чи коли я був у спокусі… Коли ми згадуємо про це, наше серце наповнюється смутком. Але як раз сьогоднішній день, коли звершується вселенське поминання спочилих, коли уся Церква в єдиному пориві молитися за тих, хто вже у тому світі, ми маємо змогу доповнити те, що ми недодали нашим близьким, коли вони були з нами. Молитва за них — проявом нашої любові до спочилих, не уявна, а справжня сила, яка долає перепони смерті.
Любов не знає перепон. Молячись за спочилих, ми єднаємося з ними. Порив любові до тих, кого ми вже не можемо обійняти, ми можемо втілити в молитві за них. Для цього, зокрема, сьогоднішній особливий день.
Протоієрей Владислав Софійчук. 9 березня 2024 р.
